Саме тоді розпочався І Республіканський фестиваль української сучасної пісні та популярної музики «Червона рута». Він назавжди увійшов у пам’ять як фестиваль свободи, національного відродження та народження нової української естради.

Ідея проведення цього мистецького свята виникла в середовищі молодих музикантів та культурних діячів наприкінці 1980-х років, коли в срср розпочалися процеси перебудови, а в Україні активізувався національно-культурний рух. Символічною назвою фестивалю стала пісня Володимира Івасюка «Червона рута» — один із найвідоміших українських шлягерів, написаний у Чернівцях ще на початку 1970-х.

Фестиваль мав на меті відкрити нову хвилю української музики — від рок- і поп-гуртів до авторської пісні та народного співу. Він став першою масштабною платформою, де молоді виконавці могли презентувати україномовну сучасну музику, що довгий час перебувала на маргінесі радянської культури.

Проведення «Червоної рути» стало викликом для системи. На той час в Україні ще не було повної свободи слова чи мистецького самовираження, проте саме фестиваль у Чернівцях зумів об’єднати тисячі людей під прапорами української пісні. Уперше на великій сцені відкрито звучали твори, які несли в собі енергію свободи та національної гідності.

На сцені Палацу спорту та літнього театру в Чернівцях у вересні 1989 року виступили гурти й виконавці, які згодом визначили обличчя української музики 1990-х. Серед них — «Брати Гадюкіни», «Кому Вниз», «Колесо», «Зимовий сад», Василь Жданкін, Марія Бурмака, Едуард Драч та інші. Вони репрезентували різні жанри: рок, поп, бардівську та народну музику, але об’єднувала їх українська мова й прагнення зруйнувати застарілі радянські стереотипи. Фестиваль зібрав десятки тисяч глядачів. Для багатьох людей це стало першим досвідом участі у великій публічній події, де вільно майоріли синьо-жовті прапори, звучали українські пісні без цензури й контролю. В ті дні в Чернівцях панувала особлива атмосфера єдності та піднесення. «Червона рута» фактично перетворилася на демонстрацію культурної незалежності, на передвісника політичних змін, що мали відбутися вже на початку 1990-х.

Важливим результатом фестивалю стало відкриття нових імен. Молоді виконавці отримали шанс заявити про себе, а слухачі — переконатися, що сучасна українська музика здатна бути яскравою, модною і конкурентною. У майбутньому багато з них стали знаковими постатями: Марія Бурмака — однією з найвідоміших українських співачок, Василь Жданкін — символом духовного співу, гурт «Брати Гадюкіни» — легендою українського рок-н-ролу.

«Червона рута» також започаткувала традицію регулярних фестивалів. Відтоді подібні музичні форуми відбувалися в різних містах України: Запоріжжі, Донецьку, Тернополі, Сімферополі, Києві, Харкові, Луцьку та інших. Вони стали важливою школою для багатьох поколінь музикантів і платформою для розвитку української популярної культури.

Фестиваль 1989 року мав і символічне значення. Він показав, що українська мова може бути мовою сучасної естради, рок- та попмузики, а не лише фольклору чи академічного мистецтва. Цей досвід зруйнував радянський міф про «непопулярність» україномовної пісні. Навпаки, саме україномовні композиції стали хітами, які співали тисячі людей.

Чернівецька «Червона рута» 1989 року стала більше ніж фестивалем. Це був акт культурного й національного самоствердження. Вона дала поштовх розвитку нової української музики та сприяла формуванню покоління незалежної України. У багатьох аспектах «Червона рута» випередила час, адже саме тут задекларували право українців на власну пісню, мову й культуру.

Озираючись на події 1989 року, можна впевнено сказати: перший фестиваль «Червона рута» став одним із провісників здобуття незалежності України. Він довів, що сила пісні здатна об’єднати людей і дати їм віру у власні сили. А Чернівці назавжди залишилися в історії як місто, де почалася нова доба української музики.

Хронологія фестивалів «Червона рута»

1989, Чернівці — перший фестиваль. Народження нової української музики, дебют «Братів Гадюкіних», Василя Жданкіна, Марії Бурмаки. Символ свободи й національного відродження.

1991, Запоріжжя — другий фестиваль. Відбувався вже в умовах розпаду СРСР і проголошення незалежності України. Став майданчиком утвердження української пісні як символу державності.

1993, Донецьк — третій фестиваль. Попри непросту атмосферу пострадянських років, «Червона рута» об’єднала схід і захід України через музику.

1995, Сімферополь — четвертий фестиваль. Проведений у Криму, мав важливе значення для інтеграції української культури на півострові.

1997, Харків — п’ятий фестиваль. Продемонстрував новий етап розвитку української поп- і рок-музики, з’явилися нові виконавці, що швидко здобули популярність.

1999, Київ — шостий фестиваль. У столиці «Червона рута» вперше набула статусу масштабної події загальнонаціонального рівня.

2001, Харків — сьомий фестиваль. Особливу увагу приділили етномузиці та автентичним колективам.

2003, Луцьк — восьмий фестиваль. З’явилися яскраві представники нового покоління українських гуртів, які поєднували традицію й сучасний звук.

2005, Миколаїв — дев’ятий фестиваль. Акцент на патріотичній музиці та творчості молоді з усіх регіонів.

2007, Київ — десятий фестиваль. Святковий ювілей, що підсумував два десятиліття руху «Червоної рути».

2011, Чернівці — повернення фестивалю до міста його народження. Атмосфера ностальгії та нових надій для молодих виконавців.

2015, Київ — черговий етап «Червоної рути». В умовах війни з росією фестиваль звучав особливо символічно: українська пісня знову стала голосом свободи та опору.

2019, Чернівці — ювілейний фестиваль до 30-річчя першої «Червоної рути». Він підтвердив, що цей проєкт залишається важливою школою для нових поколінь українських музикантів.

За десятиліття «Червона рута» перетворилася з регіонального фестивалю на загальнонаціональний культурний феномен. Вона не лише відкрила сотні нових імен, а й стала символом відродження української культури та духовної єдності країни.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.