Щороку в четверту суботу листопада в Україні вшановують День пам’яті жертв голодоморів — національний день скорботи, встановлений Указом Президента України № 1310/98 від 26 листопада 1998 року (в редакції пізніших указів № 1181/2000, № 797/2004 з подальшими змінами згідно з Указом № 431/2007). Ця пам’ятна дата присвячена мільйонам українців, які загинули від штучних голодоморів, організованих радянським тоталітарним режимом у ХХ столітті.
Найбільшим із них був Голодомор 1932—1933 років — один із найважчих злочинів проти людяності у світовій історії. Він став наслідком політики сталінського режиму, спрямованої на придушення українського селянства, опору колективізації та знищення національної еліти. Села оточували військові загони, вводили «чорні дошки», запроваджували нереальні плани заготівлі зерна. Вивезення всіх запасів харчів, заборона виїзду з території України та жорстокі репресії призвели до того, що люди вимирали цілими регіонами — сім’ями, селами, поколіннями.
За різними дослідженнями, у 1932—1933 роках загинуло від 4 до 7 мільйонів українців. У низці областей смертність була такою високою, що протягом кількох місяців населення зменшувалося в рази.
Окрім цього, Україна пережила ще два масові голодомори: у 1921—1923 рр. та 1946—1947 рр., які також були спричинені політичними діями радянської влади. Сукупно ці трагедії формують історичний досвід, який не має бути забутим.
У незалежній Україні пам’ять про Голодомор стала частиною національної свідомості й важливою складовою державної політики. Верховна Рада України визнала Голодомор 1932—1933 років геноцидом українського народу. Значна кількість країн світу, міжнародні організації, парламенти та уряди також ухвалили відповідні рішення, підтримавши історичну правду та засудивши злочини тоталітарного режиму. Цей процес триває й нині, адже відкриття архівів, нові історичні дослідження та міжнародне співробітництво дають змогу відновлювати імена, родинні історії та масштаби трагедії.
У День пам’яті жертв голодоморів по всій Україні приспускають державні прапори, скасовують розважальні заходи, проводять жалобні церемонії, панахиди та наукові форуми. О 16:00 традиційно оголошують загальнонаціональну хвилину мовчання. Українці ставлять до вікон свічки як символ пам’яті й світла, яке долає темряву.
Національний музей Голодомору-геноциду в Києві та меморіальні комплекси в регіонах України відіграють важливу роль у збереженні історичної пам’яті. Їхні експозиції розповідають про причини та наслідки трагедії, долі родин, спогади очевидців, механізми злочину та політичний контекст, у якому відбувався геноцид. Завдяки збереженим архівним документам, фото, щоденникам і свідченням музейна робота допомагає сучасникам усвідомити масштаби трагедії та її вплив на націю.
Нині, в умовах нової російсько-української війни, тема Голодомору набуває додаткового виміру. Українці знову стикаються з агресією держави — наступниці радянського союзу, яка намагається зламати національну ідентичність, завдати удару по цивільному населенню, застосувати продовольчий тиск проти світу, використовуючи зернові коридори як інструмент шантажу. Це робить пам’ять про Голодомор не лише історичним обов’язком, а й застереженням: злочини тоталітаризму не повинні повторюватися.
День пам’яті жертв голодоморів — це час для спільної скорботи й усвідомлення того, що сила нації полягає в пам’яті, правді та єдності. Вшанування мільйонів безвинних жертв є важливою частиною прагнення України до свободи, демократії та захисту людської гідності. Пам’ять про Голодомор — це застереження для людства. Вона має стати основою для запобігання злочинам проти людяності, протидії політичним репресіям та будь-яким формам тоталітаризму, це дорога до справедливості й тверда основа, на якій будується сучасна українська державність.
Пресслужба Апарату Верховної Ради України.
