На честь Великого Кобзаря

18 вересня 2014 390

До 180-ї річниці заснування Київського національного університету імені Тараса Шевченка

У житті кожної людини є своя альма-матер, що відіграла важливу роль не лише у формуванні її як фахівця, а й у становленні її як особистості, у визначенні життєвих позицій та принципів. Часто від того, де ми навчаємося і хто нас оточує з викладацького та студентського середовища, може залежати наша подальша доля. Київський національний університет імені Тараса Шевченка став альма-матер для багатьох поколінь українських, і не лише українських, видатних громадсько-політичних, наукових, культурних діячів. Він був, є і має залишатися взірцем традицій класичної вищої школи. Заснований ще в першій половині ХІХ століття, університет і досі залишається найкращим вищим навчальним закладом України.

Київський університет відкрили 15 липня 1834 року, він отримав ім’я на честь святого рівноапостольного князя Володимира. Його першим ректором став видатний вчений Михайло Максимович. 28 серпня 1834 р. в університеті розпочалися заняття. На перший курс було зараховано 62 студенти. Спочатку діяв лише філософський факультет, який складався з двох відділень — історико-філологічного та фізико-математичного. В 1835 р. було відкрито юридичний факультет, а в 1841 р. — медичний.

Власне приміщення — головний «червоний» корпус, що розміщувався на той час майже на околиці Києва — університет отримав на початку 1840-х років. Його побудовано за проектом архітектора Вікентія Беретті в стилі російського класицизму. Тут же було закладено й ботанічний сад (нині він носить ім’я академіка О. В. Фоміна).

Фактично з перших років свого існування Імператорський університет св. Володимира став осередком прогресивних національно-демократичних ідей. Саме в ньому протягом 1845—1847 років розгорнуло свою діяльність Кирило-Мефодіївське товариство, членами якого були Микола Костомаров, котрий очолював кафедру історії Росії, та Тарас Шевченко — співробітник археографічної комісії та вчитель малювання університету.

Уже до кінця ХІХ століття Київський університет став потужним навчально-освітнім центром загальноєвропейського рівня. Поступово кількість студентів зростала, до того ж змінювалася їхня національність — якщо в перші десятиріччя серед студентів переважали поляки, то до кінця століття левову частку становили українці та росіяни. Напередодні ж Першої світової війни кількість студентів університету досягла 5 тис. чоловік, а його викладацький склад включав 160 професорів і доцентів.

Початок ХХ століття закрутив у своєму вирі буремних подій і Київський університет. Так, під час Першої світової війни чимало студентів потрапило до російської армії, його медичні клініки було перетворено на військові шпиталі, а частину лабораторій евакуювали до Саратова.

Не стояв осторонь Київський університет і в революційні дні національно-визвольних змагань 1917—1921 років. Змінювалися назви державних утворень на території України, змінювалися лідери та їхні політичні погляди, проте університет мав у цих подіях активну позицію. Зі створенням Української Центральної Ради в березні 1917 р. його студенти та викладачі були «на передовій», а під час наступу на Київ у січні 1918 р. більшовицьких військ вони разом зі студентами інших вишів та гімназистами створили студентський курінь. Саме його 1-ша сотня із 130 чоловік під командуванням сотника-студента Омельченка 29 січня вела оборонні бої проти більшовицьких сил під Крутами. А за часів Української Держави, очолюваної гетьманом П. Скоропадським, Київський університет отримав офіційний статус російського університету Києва, а разом з цим у липні 1918 р. було створено Український київський державний університет.

Абсолютно іншою була подальша сторінка історії Київського університету, пов’язана з проголошенням радянської влади в Україні. Під час масштабних реформ 1920-х років у галузі освіти (як і взагалі в усьому суспільстві) всі університети України було розформовано. На базі медичного факультету Київського університету було створено окремий Медичний інститут, юридичний факультет переведено до Інституту народного господарства, на основі історико-філологічного, фізико-математично-природничого факультетів, а також Київського учительського інституту та Київських вищих жіночих курсів було створено Вищий інститут народної освіти ім. М. П. Драгоманова, перейменований у 1926 р. на Київський інститут народної освіти.

Така політика радянської влади, окрім певних позитивних моментів (доступність вищої освіти, українізація вишу та спрямованість на студентів-українців), все ж мала негативні наслідки — університет втратив свій науково-викладацький потенціал, знизився рівень підготовки спеціалістів та скоротилися фундаментальні дослідження.

Відновити свою діяльність у статусі університету він зміг лише в 1933 р. Поступово створювалися нові факультети, й у 1938 р. їх налічувалося вже вісім: фізико-математичний, історичний, філологічний, хімічний, геолого-географічний, біологічний, юридичний та іноземних мов. У 1939 р., у зв’язку з 125-ю річницею від дня народження Т. Г. Шевченка, Київському державному університету було присвоєно ім’я Кобзаря. В тому ж році університету передали Канівський біогеографічний заповідник, що став науково-експериментальною та навчальною базою для природничих факультетів. Наступного року поруч з головним корпусом університету відкрили новий корпус для гуманітарних факультетів (нині це Наукова бібліотека ім. М. О. Максимовича). Як наслідок, на кінець 1930-х років Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка став одним із найпотужніших вищих навчальних закладів і посідав третє місце в Радянському Союзі.

Однак з розбудовою університету радянська влада пильно стежила за ідеологічним духом його викладачів і студентів. У період масових репресій кінця 1930-х років вони пройшли жорстку «чистку» — багато було заарештовано та відбувало покарання у виправно-трудових таборах, частина — так звідти й не повернулися (математик Михайло Кравчук помер після майже 4 років ув’язнення, історик літератури Сергій Єфремов — загинув в одному з таборів, відбувши 9 із 10 років заслання, історик-сходознавець Агатангел Кримський — помер у засланні, поета та літературознавця Миколу Зерова було засуджено до розстрілу).

Не встиг університет оговтатися від цих потрясінь, як на його долю випало ще одне випробування — Друга світова війна. На той час в університеті навчалося 4 тис. студентів. На 52 кафедрах працювало понад 300 професорів, доцентів, викладачів. У період Великої Вітчизняної війни університет було евакуйовано до міста Кзил-Орди (Казахстан), де разом з Харківським державним університетом було утворено Об’єднаний український державний університет.

Після визволення Києва від окупаційних військ у листопаді 1943 р. університет стояв у руїнах. Було підірвано й спалено головний навчальний корпус, розграбовано бібліотеку, музейні колекції, лабораторії тощо. Тож відразу студенти та викладачі, які поверталися хто з фронту, хто з евакуації, своїми силами відбудовували та дарували нове життя рідному університетові. Вже 15 січня 1944 р. розпочалися заняття на старших курсах, а з 1 лютого — на першому. В 1944—1945 навчальному році до Київського університету було зараховано 1,5 тис. студентів, а на кінець 1940-х років їх кількість сягла довоєнного рівня.

У повоєнний період університет нарощував свою науково-освітню потужність та розширював свої можливості. На кінець 1950-х років у ньому навчалося вже 10 тис. студентів, а протягом 1959—1984 рр. він підготував 70 тис. фахівців для різних галузей господарства, науки, освіти і культури.

У другій половині 1980-х років, коли в Україні активізувалися демократичні процеси, у стінах університету розгорнули свою діяльність прихильники Народного Руху України, а студенти зайняли активну суспільну позицію в процесі здобуття нашою державою незалежності.

У 1994 р., до 160-річного ювілею Кобзаря, указом Президента України Л. М. Кравчука Київський державний університет імені Тараса Шевченка отримав статус національного. І сьогодні університет є першим вишом України, а рівень підготовки ним фахівців залишається високим — його випускники посідають провідні місця у державних органах влади, в наукових, освітніх, культурних установах, вони відомі і в Україні, і далеко за її межами.

Нижче подаються витяги з документів із фондів Центрального державного архіву громадських об’єднань України, які розкривають окремі моменти історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка в ХХ столітті.

Постанова Політбюро Центрального комітету КП(б)У «Про державні іспити на історичному факультеті Київського державного університету». 28 березня 1937 р.

«Вважати за необхідне зберегти державні іспити в Київському державному університеті з 2 мов (російської та української) та історії України».

Витяг із акта огляду будівлі Київського державного університету. 2 грудня 1943 р.

«[...] Построенный в начале сороковых годов прошлого века по проекту архитектора В. Беретти Старшего в формах строгого классицизма, университет представляет собой одно из самых значительных и интересных зданий Киева [...].

Здание предварительно было взорвано во многих местах, а потом сгорело почти полностью. Уничтожены все деревянные части и некоторая часть каменных стен и сводчатых междуэтажных перекрытий. Уцелел фасад с колоннадой, парадная лестница на ползучих сводах, колоннады вестибюля и актового зала.

В университете, кроме соответствующего оборудования, аудиторий, лабораторий и кабинетов и очень большой библиотеки, хранились богатейшие коллекции в своей истории восходящие еще к ХVІІІ веку, из которых особенную научную ценность представлял зоологический музей и издавна собиравшийся архив древних актов.

Все это оборудование, библиотека и коллекции, за исключением ранее вывезенных немцами, погибло при взрыве и пожаре».

Витяг із постанови Ради Народних Комісарів УРСР і ЦК КП(б)У «Про поновлення роботи Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка та Київського педагогічного інституту». 13 грудня 1943 р.

«[...] 1. Дозволити Наркомосвіти УРСР поновити діяльність Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка та Київського педагогічного інституту в м. Києві.

2. Зобов’язати Наркомосвіти УРСР підготувати учбові приміщення, гуртожитки, лабораторії, кабінети та бібліотеки до навчання, організувати набір студентів на перші та старші курси університету і педагогічного інституту.

Про готовність до навчання університету та педагогічного інституту в м. Києві доповісти Раднаркому УРСР та ЦК КП(б)У.

3. Роботу професорсько-викладацького складу університету та педагогічного інституту до розгортання навчання студентів організувати навколо науково-дослідної роботи на допомогу відбудови промисловості м. Києва та підготовку лабораторій, кабінетів та бібліотек до навчання.

4. Доручити Наркомфінансів УРСР передбачити за бюджетом УРСР необхідні асигнування на утримання Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка та Київського педагогічного інституту».

Витяг із доповідної записки відділу шкіл ЦК КП(б)У до постанови РНК УРСР і ЦК КП(б)У «Про реевакуацію Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка» від 25 березня 1944 р.

«Під час тимчасової окупації України німецькими загарбниками Київський та Харківський державні університети були евакуйовані в м. Кзил-Орда (Казахської РСР) і за постановою уряду СРСР існували як Об’єднаний український державний університет. Цей університет існує й зараз, не дивлячись на те, що в Києві і Харкові відновили свою роботу на старій базі Київський і Харківський університети. Об’єднаний університет в Кзил-Орда має значні викладацькі кадри, вкрай потрібні для розгортання педагогічної й наукової роботи в університетах м. Києва й Харкова, й значну кількість студентів (497 осіб) [...].

Потреба в існуванні Об’єднаного українського університету в зв’язку із звільненням Червоною Армією більшої частини України і зокрема Києва й Харкова відпала. Київський і Харківський державні університети працюють на своїх старих місцях і гостро відчувають нестачу професорсько-викладацьких кадрів.

Умови педагогічної роботи, побутові умови в Об’єднаному українському університеті, особливо цього року — незадовільні й не забезпечують нормального закінчення учбового року.

Університет зовсім не має власних лабораторій, кабінетів і бібліотек, а лабораторії й кабінети місцевого педінституту, на базі якого працює університет, не задовольняють вимог університетського навчання, та й використовувати їх надзвичайно важко в зв’язку з постійними перешкодами з боку педінституту. Учбовий корпус, яким користується Об’єднаний університет, не має опалюваної системи і з початком холодів не опалюється, що в значній мірі дезорганізувало навчання. З великими труднощами університет уникає цілковитого прориву в навчанні шляхом використання аудиторій місцевого педінституту в другу зміну, але й тут на перешкоді стають постійні перебої з електрикою, завдяки незадовільної роботи місцевої електростанції. Отже, зимовий період навчання в Об’єднаному університеті цього року майже зірвано. Відсутня література з історії України, класиків української літератури, українські підручники, періодичні видання, тощо.

Випускники цього року — фахівці з історії України, української літератури, української мови обов’язково потребують проходження педпрактики в українських школах, яку в умовах Кзил-Орди організувати не можливо.

Зі слів ректора університету та деяких науковців увесь комплекс цих несприятливих умов створив в сучасний момент в Об’єднаному університеті морально нездорову атмосферу в колективі, яка ні в якій мірі не сприяє нормальній роботі і може бути ліквідованою шляхом термінової реевакуації колективу в Київ та Харків.

Є потреба провести реевакуацію Об’єднаного університету з Кзил-Орди на Україну, розподілити професорсько-викладацький склад та студентів між Київським та Харківським університетами [...]».

Витяг з листа наркома закордонних справ УРСР Д. Мануїльського першому секретареві ЦК КП(б)У М. Хрущову щодо створення факультету міжнародних відносин. Серпень 1944 р.

«З метою підготовки висококваліфікованих кадрів з питань міжнародних відносин для Народного Комісаріату Закордонних Справ УРСР, Українського Товариства по культурному зв’язку з закордоном, «Інтуриста», Української Торгової Палати та для ТАРС, вважаю необхідним вже з цього року почати готувати такі кадри на Україні. Зокрема, вношу пропозицію про організацію при Київському державному університеті факультету міжнародних відносин, по прикладу Московського державного університету.

Організувати два курси: 50 чол. на І-му та 30 ч. на ІІ-му, разом на обох — 80 чоловік. Термін навчання 4 роки. На вивчення іноземних мов відвести не менше 50% всієї учбової програми. Крім вивчення англійської, французької мов, необхідно звернути увагу на вивчення слов’янських мов: польської, чеської, болгарської, народів Югославії, а також румунської і венгерської.

Комплектування вести головним чином за рахунок корінного місцевого населення, тобто українців і головним чином чоловічої статі.

З метою кращого укомплектування факультету добірними цілком придатними в майбутньому кадрами, другий курс університету укомплектувати за рахунок кращої частини студентів українських університетів: Київського (других факультетів), Дніпропетровського, Харківського, Одеського.

Крім того, просити Комітет по справах вищої школи при РНК СРСР про відрядження на Україну для навчання на другому курсі факультету міжнародних відносин студентів українців з університетів: Московського, Казанського, Саратовського та інших [...]».

Витяг із доповідної записки ідеологічного відділу ЦК Компартії України про поширення в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка ідей Народного Руху України за перебудову. 26 травня 1989 р.

«В последнее время организаторы так называемого «Народного движения Украины за перестройку» предпринимали настойчивые усилия для привлечения на свою сторону студентов и преподавателей Киевского университета [...].

Вследствие недооценки парткомом сложности обстановки, его ухода зачастую от четких политических оценок происходящих в вузе процессов, обсуждение проекта программы «движения» на ряде факультетов превратилось фактически в его пропаганду. Решение о поддержке идеи «движения» принял комитет комсомола [...].

19 мая 1989 года в Киевском университете собралось более 100 преподавателей, сотрудников и студентов вуза, которые объявили себя учредительным собранием университетского отделения «Народного движения Украины за перестройку». Среди них были и члены КПСС [...]. Было принято два документа: «Организационные принципы отделения Народного движения в КГУ» и «Платформа отделения Народного движения за перестройку в университете». Собрание избрало также координационный совет и редакционную коллегию бюллетеня отделения [...]. 22 мая 1989 года с помощью персонального компьютера издан первый номер бюллетеня «Выбор», в котором опубликованы платформа и организационные принципы отделения, некоторые другие материалы экстремистского и подстрекательского характера [...].

Несмотря на утверждение ректора и секретаря парткома, что непосредственное участие в НДУ принимает незначительная часть студентов и преподавателей, по мнению отдела, ситуация в вузе остается достаточно сложной [...]».

Світлана ВЛАСЕНКО, начальник відділу використання інформації документів Центрального державного архіву громадських об’єднань України, кандидат історичних наук.