70-річчя визволення Одеси від румунських і німецько-фашистських окупантів
10 квітня 1944 року йшов 1024-й день Великої Вітчизняної війни. На північно-західних і на південних підступах до Одеси зосередилися, очікуючи наказу про наступ, війська 3-го Українського фронту під командуванням генерала армії одесита Родіона Малиновського. Протягом двох місяців війська фронту вели безперервні бої, пробиваючись до Одеси. Починався завершальний етап Одеської наступальної операції.
Вона розпочалася в ніч на 27 березня, коли армії правого крила й центру 3-го Українського фронту почали розширяти захоплені раніше плацдарми. Успіху операції сприяло глибоке охоплення південного угруповання противника військами 2-го Українського фронту, які до кінця березня форсували річку Прут і вийшли на підступи до Ясс. 28 березня радянські війська возволили Миколаїв. 6-та німецька армія під тиском загрози, що нависла над її лівим флангом і тилом, змушена була почати відхід за річку Дністер. Війська фронту перейшли до переслідування противника в напрямках Тирасполя й Роздільної.
30 березня на лівому крилі фронту військами 28-ї армії за допомогою морського десанту було визволено Очаків і розгорнуто наступ на Одесу. 4 квітня 
37-ма армія та кінно-механізована група заволоділи залізничним вузлом «Роздільна» і перерізали останню залізничну гілку, що зв’язувала між собою війська противника. Підводні човни і торпедні катери Чорноморського флоту вели активні дії на ворожих комунікаціях, зриваючи евакуацію німецько-фашистських військ. Війська втомилися й дуже поріділи, але попереду були й Одеса, й державний кордон. Вал визволення нестримно наближався. В єдиному пориві діяли піхотинці, артилеристи, кавалеристи, понтонери, танкісти, льотчики та моряки Чорноморського флоту. Головне в задумі — розбити противника поза містом, змусивши його залишити Одесу, щоб уникнути оточення.
4 квітня війська кінно-механізованої групи генерала Плієва визволили Роздільну й продовжили наступ на райцентр Біляївку та Яськи в обхід Одеси з південного заходу.
Зворушливе ставлення Р. Малиновського до Одеси та одеситів видно із записки, надісланої командувачу кінно-механізваної групи генералові Плієеву в Роздільну: «Іссо Олександровичу! Прошу Вас, не наказую, а прошу, дуже прошу захопити в справному стані водонасосну станцію в Біляївці, не дати можливості ворогу її знищити. 16.00, 4.04.44 р. Малновський».
Уранці 8 квітня 1944 року передові частини підійшли до передмість міста з північного заходу, сходу й південного заходу. У ніч на 10 квітня після короткої артилерійської підготовки дивізії 5-ї ударної, 
6-ї, 8-ї армій і кінно-механізована група почали штурм міста. Долаючи опір противника, 248-ма стрілкова дивізія полковника М. Галая та 320-та Єнакієвська стрілкова дивізія генерал-майора І. Швигіна, що наступали вздовж узбережжя, заволоділи пригородом Пересип і Одеським портом. Козаки генерала І. Плієева ввірвалися в місто з південного заходу. Гвардійці 8-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта В. Чуйкова — з північного заходу. До ранку Одеса була визволена.
Воїни-гвардійці 248-ї дивізії полковника Миколи Галая встановили червоний прапор на фронтоні Оперного театру. У визволенні міста взяли участь партизани. Вони перешкодили підірвати Оперний театр, Будинок учених, Державну бібліотеку й низку інших значимих об’єктів.
Радісні мешканці обіймали воїнів-визволителів. Кожен, хто як міг, намагався допомогти в ліквідації осередків опору, арешті зрадників і окупантів, що не встигли втекти. У наказі Верховного Головнокомандувача генерала армії 
Р. Малиновського зазначалося: «Війська 3-го Українського фронту сьогодні, 10 квітня, внаслідок обхідного маневру піхоти й кінно-механізованих з’єднань спільно із фронтальною атакою заволоділи важливим господарсько-політичним центром країни, обласним містом України та першокласним портом на Чорному морі — Одесою». У той само день на честь визволення Одеси Москва від імені Батьківщини салютувала 24 залпами із 324 гармат.
У лавах атакуючих військ перебував спеціальний кореспондент газети «Красная Звезда» Володимир Курбатов. Переданий ним до редакції матеріал був опублікований 12 квітня 1944 року. У ньому були такі рядки: «У порту було справжнє стовпотворіння. Судна, баржі, буксири, катери, човни й навіть плоти — все це було переповнено очманілими від страху німцями, а вони все прибували на причал. Румунам місця не вистачало, хоча евакуація проводилася на румунських суднах. Німці зпихали румунів зі сходів, зіштовхували з пароплавів. Над портом висіли наші літаки. Найдужче бомбування було в ніч із 8 на 9 квітня. Особливо бомбили дороги на Овідіополь, Маяки та Кишинів, якими тяглися обози відступаючих румунів і німців із навантаженими машинами, обозами. Безладні загони і групи румунів і німців, що відходять з Одеси в перші числа квітня до переправ через Дністровський лиман. Румунів і німців, що втікають ганебно, перехоплювали наші рухливі загони й били ворогів танками; рубали кавалеристи, розстрілювали із бронемашин і добивали автоматники. Німці і румуни, що відступали, намагалися пробитися на південний захід, але всюди натрапляли на наші танкові й кінні роз’їзди. Ще всю ніч із 7 на 8 квітня в центрі Одеси, на Дерибасівській, Соборній площі, вулицях Гоголя, Щепкіна, Баранова, на Молдаванці, у пригородах Крива Балка, Усатове тривали вуличні перестрілки. Німецькі й румунські загони ще трималися на Приморському бульварі, на Кангуна, Військовому спуску, прикриваючи морські причали, де ще вантажилися судна, що евакуювалися.
Але ось усе затихло. На вулицях Одеси настала тиша, настав штиль. На вулицях міста не було ні ворогів, ні наших частин, ні мешканців міста». Володимир Курбатов написав також вірші про визволену Одесу, які пролунали в ефірі одеського радіо 11 квітня.
27 з’єднанням і частинам, котрі найбільше відзначилися під час визволення міста, було присвоєно почесне найменування «Одеських». За героїзм і відвагу, виявлені в боях за місто, 14 осіб було визнано гідними звання Героя Радянського Союзу, понад 2150 осіб нагороджено орденами й медалями СРСР. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року за видатні заслуги перед Батьківщиною, мужність і героїзм, виявлені трудящими міста в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, місто-герой Одесу було нагороджено орденом Леніна та медаллю «Золота Зірка».
Час невблаганний — сьогодні в живих залишилися лише 20 осіб, які визволяли 10 квітня 1944 року Одесу.
— 28 березня з важкими боями ми взяли Миколаїв, звідти пішли на Одесу, — згадує Микола Самойлов, солдат взводу артрозвідки 1054 артилерійського полку 416-ї стрілкової дивізії. — Через усі лимани переправлялися. Погода була дуже погана: заметіль, холод, сніг із дощем. Заходили в Одесу ми з боку Сортувальної. Куяльницький лиман розлився, вода стояла високо. Ішли бої: Жевахова гора була дуже укріплена...
Частина Миколи Васильовича просувалася до центру вулицею Московською (нині — Чорноморського Козацтва). Поперек неї було встановлено платформи з металобрухтом, щоб перепинити шлях радянській техніці. А наказ командувача 3-го Українського фронту, уродженця Одеси Родіона Малиновського вимагав: не застосовувати в місті артилерію (на знімку вгорі), щоб уникнути руйнувань і жертв серед городян.
— Коли ми ввійшли на завод Червоної гвардії, там стояв такий їдкий сморід, начебто вони застосували отруйний газ, — каже артилерист. — Потім в одному з цехів ми знайшли велику гору мила — її вороги підпалили коли відступали.
Сильний опір був на Пересипському мосту. Але стало зрозуміло, що вороги більше хочуть відступити, ніж утримати місто. Бійці вийшли по вулиці Радянської Армії (Преображенська) до парку, де нині розташовується зоопарк. На місці фруктового ряду «Привозу» влаштували штаб дивізії.
— Потім пройшли парадом біля Оперного (на знімку), — згадує Микола Самойлов. — Ще мені запам’яталося: на вулиці Леніна (Рішельєвська) росли старі великі акації. Там я помітив, що в роздвоєнні стовбура одного із цих дерев застряг снаряд, який не розірвався...
— Усю дорогу від уже звільненого Миколаєва до Одеси була дуже холодна погода, дощі, іноді сніг, — згадує Микола Безіменний, солдат 309-го стрілкового полку 109-ї Гвардійської дивізії. — І лише коли ми визволили Одесу, виглянуло сонце. У центр наша частина не потрапила, ми вели бої на Слобідці, в районі обласної лікарні. Коли розбили німців, місцеві жителі спочатку ховалися, а потім, коли зрозуміли, що ми здобули перемогу, вийшли й кинулися до нас. Ми були дуже втомлені після бою, а вони нас обіймали, цілували й кликали в гості...
Сьогодні 10 квітня в Одесі пройдуть урочистості, присвячені 70-річчю визволення міста від румунських і німецько-фашистських окупантів. У водах Одеської затоки на траверсі монумента Невідомому матросові на воду будуть спущені букети квітів, присвячені пам’яті воїнів-визволителів. Вінки квітів покладуть до меморіалу на площі 10 Квітня, в парках і на проспектах відбудуться народні гуляння, а ввечері над містом спалахне святковий салют. Одеса пам’ятає визволителів і не забуде їхній подвиг.
 
Одеса.
Фото з архіву автора.