Це сталося тоді, коли в Карпатах загинув славний ватажок опришків Олекса Довбуш. Переслідувані шляхтою опришки змушені були залишити гори і відступити в сусіднє Поділля. Так вони дійшли аж до верхів’я річки Студениця, що на Поділлі. Просуваючись берегами за течією, щоб прохарчуватися, ловили рибу, полювали на птахів, диких звірів, збирали ягоди, гриби.
Нарешті дісталися мальовничої долини, де Студениця впадає в Дністер. Місце їм дуже сподобалося: долиною серед зеленого оксамиту, звиваючись, як срібний ремінець, текла річка, зі сходу і заходу оточена високими розлогими берегами яру. Навколо ліс, неначе навмисне відступив від річища, щоб дати місце для хатин, захистити від холодних вітрів.
На цьому місці вони звели собі дерев’яні хатини. Спочатку основним їхнім промислом і засобом існування була риболовля. Оскільки рибу вони швидко й вправно патрали, виймаючи нутрощі, то їх стали називати патранцями, а коли тут заснували село, то від цього й пішла його назва.
Високі береги яру, покриті лісом, захищали їх від студених вітрів і громовиць протягом майже трьох століть. У 1981 році, коли по сусідству на берегах Дністра завершувалося будівництво Дністровської ГЕС і селу загрожувало затоплення, його мешканців було переселено з яру на високий берег або, як кажуть, «на гору», де виникло село з такою самою назвою.
Мешканці сучасного села Патринці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області горді своїм походженням. Вони передають з уст в уста і від покоління до покоління цей переказ. У душі кожного з них живуть опришки, зберігається пам’ять про народних месників з Карпат.
Недаремно за всю історію свого існування нападники обходили село, навіть фашисти боялися, як вогню, місцевих партизанів.
Іван БЕЗРУЧКО, уродженець села Патринці
