Голодний Вовчара з білим батоном у лапах зовсім не страшний. А те, що в нього немає одного зуба, навіть якось забавляє. Одне слово, він дуже смішний. У народного майстра декоративно-ужиткового мистецтва Леоніда Терещенка всі персонажі кумедні й позитивні.
Леонід сам такий — за жартом в кишеню не лізе, він у нього постійно на язиці. Що думає, що відчуває — тим дерево й наповнює, тому стан душі Леоніда і його ставлення до життя прочитуються в його роботах. А їх, цих дерев’яних персонажів, у майстра вже така кількість, що й не порахувати. Втім, якщо мати на увазі так звані малі скульптурні форми, то в самому Сєверодонецьку, безпосередньо на вулицях і у дворах, можна знайти з десяток. А біля магазину «Годувальник» під імпровізованими дахами їх аж четверо. Вовчара тут найколоритніший. А от «чудакуватий колобок» (на знімку) хазяїна не залишає. Так і живе в гаражі, де розташована частина майстерні Леоніда. Ніби служить візитівкою майстра. А, можливо, талісманом?
Леонід уже на пенсії, а до цього працював автокранівником. Вирізати з дерева почав років з тридцять тому. Першими виробами були традиційні дерев’яні ложки й усякий дріб’язок, а потім він почав займатися фігурами.
— Національна художня рада в Києві якісь дрібниці не приймала, їм треба показати щось серйозне. Тому став думати, що показати — справді народну творчість або... ідіотизм якийсь, — жартує Леонід. — Людей треба й хочеться посмішити, зробити так, щоб вони усміхалися. Мені це подобається, у мене це виходить. Заготовлюю різні гілки, пеньки, цікаві закарлюки. Сосновий ліс під боком — з ним межує крайня вулиця Сєверодонецька. Лісники жартують: ти зрізуй сухостій, а ми тобі за це ще й приплачувати будемо. Гілки мені потрібні для різних лапок-рук, які можуть навіть рухатися.
А ще частина персонажів розмовляє. Правда, говорять вони жестами. Майстер закріплює руки-ноги так, щоб вони не просто рухалися, а й робили певні символічні жести, відомі всім. Однак якщо він робить «антивандальні речі», то закріплює все намертво, прибиває цвяхами, щоб навпаки нічого не рухалося й не ламалося. Ідеться передусім про фігури, які виставлено на вулицях і у дворах житлових багатоповерхівок. Дітвора потішається, але розібрати на частини не може.
Сьогодні Леонід Терещенко готується до Сорочинського ярмарку. У цьому своєрідному святі народної творчості він бере участь із 2011 року. Говорить, що його тут приваблює український колорит і можливість за допомогою своїх виробів розповісти про те, що на Донбасі живуть майстри з «українською душею й мізками». Особливо це важливо нині. Над виготовленням своїх персонажів він працює разом зі своїм сином Олексієм. Він теж народний майстер України, як і батько. Сімейне захоплення дає гарний творчий потенціал. Удвох смішити людей легше.
— Я ніколи ні за ким не підглядаю, не краду ідеї, сюжети. У мене ексклюзив,— переконує Леонід. — Що хочу, те й роблю. Свої вироби злегка тоную, щоб фігура була об’ємною. Якщо клієнт побажає — покриваю лаком. Але взагалі краще залишити дерево таким, яким воно є від природи. Нехай дихає.
Луганська область.
Фото автора.
