Кілька років читав лекції з правознавства на педагогічному факультеті (дошкільне виховання). Коли почув, що студенти їдуть на місячну практику в дошкільні заклади, звернувся до старост груп із пропозицією: «Дівчата (а на цій спеціальності — 90% дівчат), зробіть мені, будь ласка, таку послугу. Хай студенти на практиці у дошкільних закладах опитають малят підготовчої групи: як тато і мама називають один одного вдома?»
Минув місяць. Повертаються мої студенти з практики. Приходять старости і приносять цілу купу папірців та малюнків. Подякував я їм, а вдома сів аналізувати здобутий скарб. Допомагала мені в цьому моя вірна дружина — Марта Степанівна, доцент кафедри української мови з сорокарічним стажем викладача історичної граматики української мови. Згрупували ми ці записки і малюнки так.
Перше — казкові «добродії» Змій Горинич і Баба-Яга. Колега якось розповів мені, як вирішив зателефонувати товаришу по кафедрі і пожартувати. Дзвонить і питає: «Змій Горинич удома?» На що чотирирічний синок колеги, який узяв слухавку, відповів: «Він полетів у бібліотеку, а Баба-Яга — в супермаркеті, обіцяла мені шоколадку».
З лісу в родини прибули такі звертання: дуб і пень. З городу — будяк, реп’ях, старий хрін, пуста диня...
Та найбільша група назв — це тварини. Поділили ми їх так: з Африканського континенту, з Європейського континенту, ті, що ведуть дикий спосіб життя, і наші, домашні.
Тато називає маму:
Твариною з Африки: тигриця, пантера, левиця, слониха, макака, горила (або мавпа) і навіть крокодилиця... Ближчі: вовчиця, медведиця, хитра лисиця, надута жаба, кобила... Назви домашніх тварин використовують з уточненнями: вівця обстрижена, коза мекотлива, курка общипана, а ще квочка, гусінь, корова...
А мама називає тата:
Твариною з Африки: тигр, слон, верблюд, бегемот... З Європи: голодний вовк, ведмідь-бурмило, хитрий лис, пацюк, тхір смердючий... З домашніх: кнур, жеребець, бугай...
Вкрай обмаль вживають назв тварин у позитивному сенсі — наприклад, голуб/голубка, лебідь/лебідка, сокіл, зайчик, котик-мурчик, киця. До речі, вчені-біологи кажуть, що птахи найбільш віддані один одному. Цікаво.
Дуже мало і позитивних незвірячих звертань: сонечко, золотко, люба, любий... А скільки відверто лайливих слів стали нормою в наших сім’ях! Це сумно. Адже з того, як батьки називають один одного, можна судити й про їхні стосунки! Ось у якому інформаційному полі доводиться жити і формуватися дітям!
Погортав я наші законодавчі акти з охорони сім’ї. Там виділяють три види знущань у родинах: моральний, економічний, сексуальний. Те, про що ми говорили, належить до моральних знущань. Отже, наші кмітливі діти регулярно спостерігають, як батьки ображають один одного, принижують, лають...
Який можна зробити висновок? Педагогам у дитсадках, школах, вузах слід більше уваги приділяти культурі сімейного виховання, стосунків подружжя. Адже від тих взаємовідносин значною мірою залежить наше фізичне та психічне здоров’я, якість життя і в цілому міцність нашої держави — України.
Надіслав Йосип Рогаль.
Рівне.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.