З братами не воюють,

Світлана ЧОРНА.

20 липня 2016 532

або Чому російсько-українські війни — не регіональний конфлікт, а прояв цивілізаційного протистояння*

Війна 1708—1709 рр.

«Перегнати за Волгу і своїми людьми Україну заселити»

Торжеством історичної справедливості стало відкриття у Полтаві пам’ятника Івану Мазепі, над знищенням ідей та чесного імені якого протягом кількох століть працювала вся пропагандистська машина Московії-Росії. Пригадую, як влітку 2009 року сотні ряжених донських козаків, одягнених в баранячі шапки і банні капці, що приїхали з РФ у місто над Ворсклою у день 300-річчя Полтавської битви, привезли з собою і тягали вулицями чучело гетьмана (поки не зупинила міліція), викрикуючи «зрадник». Московський цар, а за ним його церква та історики таврували великого патріота української землі й піддавали анафемі, знищували все, що свідчило чи нагадувало про намагання Мазепи вибороти для «милої Вітчизни» незалежність від московитів.

За Петра І наступ на суверенітет Гетьманщини тривав.

— У 1701—1703 рр. козацькі полки вперше в історії українсько-московських відносин воювали не як окреме військо, а під командуванням московських офіцерів. Невдовзі цар перетворює Київський і Прилуцький полки на драгунські, а потім п’ята частина козаків переводиться у регулярні підрозділи російської армії, — каже доктор історичних наук Віктор Брехуненко. — Ніхто з українців не горів бажанням воювати за чуже «вікно у Європу» й гинути в нестерпних муках на будівництві Петербурга.

Невдоволення козацької старшини й аристократа, високоосвіченого гетьмана, що навчався в Німеччині, Голландії, Італії, знав вісім іноземних мов, зокрема й арабську, набирався європейськості при дворі польського короля, викликали і заяви царського улюбленця Меншикова ліквідувати Гетьманщину та заселити її московитами, і відмова Петра І, який оголосив війну Швеції за вихід до Балтійського моря, захищати Україну в разі наступу на її територію військ короля Карла XІІ. «Не тільки десяти тисяч, а й десяти чоловік не можу дати. Як можете, так і обороняйтесь», — казав Мазепі цар на нараді в Жовкві в 1707 р.

До речі, біля Жовківського замку є річка Свиня, названа так після того, як туди впав п’яний до втрати людської подоби російський імператор.

Що зробив Петро І, так це застосував тактику випаленої землі — спочатку він перетворив на пустелю Смоленщину, якою мав намір рухатися Карл XІІ, а коли той завернув на Сіверщину, обернув і її на згарище. У жовтні 1708 року зі Стародубщини повідомляли, що «села і млини кругом ворога всі палили», пішли чутки, що вогнем знищено Мену і Березне, а для «Мазепи та його прихильників уже підготовлені кайдани», бо той відкрито казав, що вражений «глумом, образою і приниженням», які демонструвала царська адміністрація, порушуючи всі угоди й статті, підписані з Україною.

«Боже, визволь нас від Москви»

Такими словами Іван Мазепа закінчив одну із козацьких рад, дізнавшись, що Меншиков просив царя надати йому Чернігівське князівство, бо вважав його першою сходинкою до гетьманства. Алєксашка, як його зневажливо називали козаки, то хотів виселити усіх українців за Волгу, то зігнати їх у Польщу, а то за підтримку у війні із шведами пропонував дніпровські терени англійському герцогу Мальборо.

Після заяви Меншикова, що Київ від ворожої армії взагалі захищати не треба, гетьман говорив козацькій старшині: «Знаю я сам добре... Хочуть гетьманство забрати, старшину всю прибрати, міста під своє управління взяти й поставити в них воєвод та губернаторів. А якщо будемо противитися, то перегнати за Волгу і своїми людьми Україну заселити».

Тим часом полковники і старшина збиралися на ради, Апостол знайшов у бібліотеці Києво-Печерської лаври текст Гадяцької угоди Виговського з Польщею, обговорювали також угоду Хмельницького з Москвою, дедалі більше схиляючись до союзу з прогресивною Швецією, що мала на той час найсильнішу в Європі економіку.

Своє рішення прийняв і Мазепа.

— Про намір об’єднатися з Карлом XІІ гетьман спочатку повідомив Пилипа Орлика, майбутнього автора першої в Європі Конституції, яку він напише вже у вигнанні, — каже кандидат історичних наук Раїса Іванченко. — Мазепа тоді казав: «Всевишнього Бога взиваю на свідка, що не для приватної користі, не для вищих почестей, не для збагачення, а тільки для усіх вас, хто є під моєю владою, для жінок і дітей ваших, ради загального добра неньки нашої бідної України... хочу так зробити, щоб не загинули як з московського, так і з шведського боку».

Переговори гетьмана і короля, що велися через таємних посередників, завершилися укладенням договору, який ліг в основу українсько-шведського союзу 1708 р. Як зазначала відомий історик, лауреат Шевченківської премії Олена Апанович, це був договір двостороннього міжнародного характеру, згідно з яким шведський король гарантував Україні її вільний козацький устрій і всі землі, що належали колись до Русі. В документі спеціально підкреслювалося, що король не може претендувати на герб і титул гетьмана України. З огляду на те, що московський цар Олексій Михайлович (правив з 1645 по 1676 рр.) тільки-но сів на трон, відразу узурпував титул України і став називатися «цар Малої Русі», застереження щодо прав на герб і титул робив і Богдан Хмельницький під час переговорів з Карлом X, а тепер і Мазепа.

Коли шведська армія на чолі з королем вступила в Україну, то поводилася як союзник, що шанував мешканців, платив золотом за реквізиції, в одному із своїх досліджень підкреслювала Олена Апанович. «На противагу їм царські війська, за своєю традиційною тактикою, залишали по собі пустелю, проганяли селян, руйнували й грабували села і хутори», — писала дослідниця.

На з’єднання зі шведською армією Мазепа із Батурина виступив на чолі п’ятитисячного козацького війська. Стільки ж козаків із чотирьох сердюцьких, Лубенського, Миргородського, Прилуцького полків залишив у своїй столиці, наказавши не допускати царські війська до міста.

Карл XІІ у своїй головній квартирі зустрічав гетьмана, вишикувавши свої найкращі полки, з командирами і полководцями. Мазепа, вітаючи короля, говорив добірною латиною, дякував Богові, що прислав шведів допомогти Україні скинути московське ярмо. За кілька днів об’єднані війська вирушили на Батурин.

«Просто різали всіх, старого й малого»

Повідомлення про перехід гетьмана Мазепи на бік шведів викликало у Петра І напад шаленої люті й ненависті. Втім, він блискавично приймає рішення: обрати нового гетьмана, а «зрадника» піддати анафемі, видати маніфест до українського народу, Меншикову штурмувати Батурин, не шкодувати ні малого, ні старого...

— Українсько-московська війна, що розпочалася, відрізнялася від попередніх безпрецедентним пропагандистським супроводом, — зазначає доктор історичних наук Віктор Брехуненко. — Демагогія, лицемірство, відверта брехня стали справжньою зброєю, як і у вітчизняній війні 2014—2016 рр.

У своїх маніфестах, що зачитувалися у селах і містах, під час служби в церквах, цар стверджував, що Мазепа хотів впровадити в Гетьманщині чи то протестантизм, чи то католицтво, що піклується тільки про себе, а не «заради усієї України». Тільки в друкарні Києво-Печерської лаври до 10 листопада було виготовлено 634 примірники указів, що роздавалися й іноземним послам. Для підсилення ефекту відозв цар у Глухові влаштував заочну страту гетьмана, а потім наказав оголосити анафему Мазепі.

Справжньою катастрофою стало падіння 2 листопада 1708 р. Батурина, який Меншиков не спромігся взяти штурмом. Коли його загони вже відступили від стін міста й навіть перейшли річку, на поміч московитам прийшов прилуцький полковник Іван Ніс. Він навздогін нападникам відправив свого прибічника Соломаху, який і завів ворога таємним ходом вдосвіта, коли втомлених козаків пересилив сон. Виринувши, наче нечисть, з-під землі, 20-тисячне московське військо накинулося не тільки на захисників фортеці, а й на мирних мешканців. Лизогубівський літопис шокує подробицями розправи над батуринцями — «заюшене військо», п’яні солдати рубали голови, кололи, різали беззахисних і беззбройних жінок, дітей, старих. Ґвалтували, палили, грабували. Сам Меншиков мучив і вішав людей. «Вибив усіх до ноги», писав про ті події автор «Історії русів». Один із сучасників свідчив: «Всі жителі перерізані — се звичай нелюдських московитів», для яких «звичайна кара була живцем четвертувати, колесувати і на палю вбивати». «Меншиков звелів прив’язати до дощок трупи начальних козацьких людей і пустити по річці Сейм, щоб вони подали звістку іншим про загибель Батурина», — зазначає свідок.

Московити пограбували й спалили церкви (хоч були одновірцями з українцями, наголошено в «Історії русів»), скарбницю, урядові будинки з їх архівами, резиденцію Мазепи, в якій були одні з найкращих в Європі колекції картин, зброї, багата бібліотека. Після двох днів кривавого погрому Меншиков (серед того, що вкрав у Мазепи, був і портрет Людовика XІV, який бачив у гетьмана дипломат Жан Балюз) вийшов обтяжений незліченними коштовностями і скарбами міськими й національними, забравши з козацького арсеналу 70 гармат.

— Невдовзі європейські газети — голландські, німецькі, французькі, австрійські — вийшли з заголовками «Тиранське поводження росіян», «Жінки й діти на вістрях шабель», «Страшна різанина», — продовжує розмову Раїса Іванченко.— Декому з європейських політиків, що їдуть в анексований Крим чи виступають за зняття санкцій з країни-агресора, було б корисно почитати ті статті. Це б допомогло зрозуміти «загадочную русскую душу», що завжди прагнула війни і крові.

Більше десяти років українсько-канадська експедиція проводить розкопки Батурина. Один з її співкерівників науковий співробітник Канадського Інституту українських студій д-р Володимир Мезенцев із Торонто розповідає:

— Тоді від рук царського війська загинуло близько 14 тисяч людей. Розкопки Батурина підтверджують і суттєво доповнюють писемні відомості й народні перекази про масову різанину цивільного населення, пожежу в місті й розорення церков нападниками в 1708 році, — каже Володимир Мезенцев. — Скажімо, в 1996—1997 рр. археологи дослідили на території Батуринської цитаделі і фортеці 138 поховань, датованих XVІІ—XVІІІ ст., майже половина з них — 65 — належать дітям, жінкам та літнім людям, яких знищили разом із козацькою залогою. У 2006 р. знайдені 17 кістяків дітей, віком від одного до дванадцяти років, похованих у мілких ямах без трун — теж жертви московської різанини.

Щороку археологічні дослідження відкривають страшні таємниці. Як зазначає Володимир Мезенцев, учені знайшли низку поховань немовлят (зріст 51 см), вбитих під час нападу, черепи, розкроєні навпіл, жіночі останки без голів. Серед знахідок були і деформовані дитячі черепи. Як розповів учений, судмедекспертиза встановила, що їх сплющували, заклавши у розчахнуті дерева.

Під час розкопок була знайдена обезголовлена жінка, що руками притискала до себе малу дитинку. На її грудях лежала іконка Божої Матері роботи майстрів з Києво-Печерської лаври. Цей образ-ідея був використаний народним художником Анатолієм Гайдамакою при створення меморіального хреста, встановленого у відродженій цитаделі з ініціативи Віктора Ющенка.

«Політична анафема, Полтавська катастрофа і лебединське тиранство»

Одним із елементів гібридної війни 1708—1709 рр. стала анафема гетьману Мазепі, яку кілька століть виголошували московські попи найщедрішому меценату, що жертвував на церкву мільйони золотом. Середньовічний московський обряд, або, як назвали його сучасники, «несамовите служіння», відбулося у глухівському храмі за присутності царя, царедворців, генералів та козацької старшини, що залишилася (вільно чи невільно) під рукою Петра. Священиків і ченців вдягли у чорні ризи, в руках вони тримали воскові свічки у вигляді шабель, вимазані сажею. Співаючи псалми, ті свічки обертали навколо опудала гетьмана й викрикували «Да будет Мазепа проклят». Опудало тягали вулицею, а на площі спалили портрети Івана Степановича. Таку ж відправу влаштували й у Москві.

Вселенська церква сприйняла оголошення прокляття гетьману як підкорення православ’я сатрапу. Анафему було знято через 210 років, бо то була неправомірна антицерковна і політична акція.

— Скільки храмів, як при Мазепі, не будувалося при жодному гетьманові, — каже отець Ігнатій (Воловенко) (УПЦ КП). — На його кошти ремонтують Софійський, реставрують Михайлівський золотоверхий і Успенський собори, Троїцьку надбрамну церкву у Київській лаврі, відновлюють Кирилівську церкву, Борисоглібський собор у Чернігові. Будуються храми, що збереглися до нашого часу: церква Усіх святих на Економічних воротах Печерського монастиря, Миколаївський військовий собор, Вознесенський — у Переяславі, низка церков у Батурині. Семикупольний собор св. Живоначальної Трійці (розмір 38,7 х 24,2), найбільший у Гетьманщині, пограбував і спалив Меншиков. Усього за часи правління Мазепи було добудовано або ж зведено близько 200 храмів, у тому числі й на території теперішньої Курської області РФ.

— Про те, як Іван Степанович опікувався церковними справами, свідчить і такий цікавий, маловідомий факт, — долучається до розмови доктор історичних наук, автор книжок «Гетьман Іван Мазепа відомий і невідомий», «Гетьман Іван Мазепа: українсько-молдавсько-румунські шляхи» Теофіл Рендюк. — Його коштом у Сирії, в Алеппо, було видано «Євангеліє» арабською мовою для християн Близького Сходу. Один із примірників цієї книги зберігається у фондах Румунської академії. Мазепа добре усвідомлював значення зв’язків Української церкви з Єрусалимською, Александрійською та Антіохійською патріархіями як свідчення її належності до всесвітньої християнської цивілізації. Він постійно скеровував до цих осередків віри, зокрема до Єрусалимського храму Гробу Господнього, Святогорбського, свої цінні дари та приймав численні делегації від них.

Якщо Мазепа прославився будівництвом церков, підтримкою книговидання, культури, освіти, то цар Петро І (це він перейменував Московське князівство у Росію) загарбницькими війнами та, за словами автора «Історії русів», «звірячими любостями, що жахають саму людську уяву». Після знищення Батурина московити здійснили роменський погром — у Ромнах, які підтримали гетьмана, знищили майже все населення, а в Лебедині влаштували катівню. Сюди звозили козаків та всіх, запідозрених у мазепинстві. Система тортур, на які їх прирікали, була така: батіг, розпечене залізо, колесування, четвертування, вбивання на палю, здирання шкіри живцем. Цар сам брав участь у тортурах, а Меншиков власноруч рубав голови козацьким жінкам і дітям. У Лебедині було страчено 900 людей, тіла яких вішали на стовпах і забороняли знімати, поки кістки не розсиплються. (Так само чинили «брати у Христі» й потім, у 1775-му, коли 60-тисячна армія генерала Текелія за наказом Катерини ІІ оточила і розгромила Січ. Тоді теж «одновірці» викопували померлих козаків з могил і вішали на деревах). За підрахунками свідка подій хроніста Петра Крекшіна, протягом листопада 1708 — липня 1709 рр. «изменников до 30 тысяч порублено».

І лише 1993 р. на «кладовищі гетьманців» завдяки журналісту і краєзнавцю Геннадію Петрову та Олегу Корнієнку, іншим патріотам встановлено хрест.

Таким кровавим був пролог до Полтавської битви, яку називають європейською катастрофою. У ній взяли участь 70 тисяч російського війська та вдвоє менше українсько-шведського. Є велика література про ті події, в ній детально описано хід бою та причини, що призвели до поразки армії короля, яка до того вважалася непереможною. Серед цих причин — нерівність сил, поранення Карла XІІ, внаслідок чого він не міг керувати боєм. Полтавські краєзнавці називають ще одну — отруєння московитами криниць навколо Полтави, про що не знали союзницькі війська.

Післямова

Свої вердикти винесла доля учасникам тих подій. Петро І прожив 53 роки, так і не прорубавши «вікно у Європу». Його улюбленець, син конюха і «светлейший Римского и Российского государства князь и герцог Ижорский» Меншиков закінчив своє життя у молодому ще віці в Сибіру, куди був засланий разом з дітьми за казнокрадство. Коли від горя і сліз померла дружина, йому, начебто, самому довелося копати їй могилу у вічній мерзлоті. Не зазнали щастя і зрадник Іван Ніс, якого царські урядники називали не інакше, як «виживший з розуму», та його нащадки.

* ПРОДОВЖЕННЯ. ПОЧАТОК У «ГОЛОСІ УКРАЇНИ» ЗА 18, 25 ТРАВНЯ, 1, 8, 15 ЧЕРВНЯ, 6, 13 ЛИПНЯ 2016 Р.