На спомин про самопожертву під Крутами у Державному архіві Рівненської області відкрито виставку архівних документів, що стверджують славну і трагічну сторінку української історії. Представлено також розділ, як вшановувався і як замовчувався за радянської влади подвиг Героїв Крут. 


Із архівних даних можна дізнатися про учасників бою під Крутами. Зокрема, тих, які героїчно загинули. У їх числі й Георгій Пипський, який пораненим потрапив у полон до більшовиків і перед розстрілом заспівав гімн «Ще не вмерла України». Серед загиблих українців був Костянтин Велігорський, родовід якого пов’язаний з Рівненщиною.


Є в архіві дані й про вцілілих вояків. Зокрема й із волинських теренів. Серед них — Іван Грушецький, представник старшого курсу Першої Української військової школи. Поручник, стройовий командир. Він готував старшин для Армії УНР. У бою під Крутами оборонявся до останнього патрона, покинув позицію після команди відступати. Потім Іван Грушецький висвятився на священика. Був парохом православної церкви на Волині. У вересні 1939 року, в перші дні окупації Волині радянськими військами, його, як українського патріота, схопили й кинули до в’язниці. Помер у камері у серпні 1940-го.


Митрофан Швидун, учень Першої Української військової школи, також після бою під Крутами залишився живим, хоча й дістав поранення. З поля бою його винесли товариші. Виживши і вилікувавшись, Митрофан записався у Запорізьку дивізію, служив в дієвій Армії УНР на панцирних потягах «Стрілець», «Вільна Україна», «Кармелюк». Незабаром дістав ще одне поранення — у ліве плече, внаслідок чого оніміла рука. Залишився на стройових посадах в УНР і після того, як його визнали військовим інвалідом. У 1920—1930 роках мешкав у Луцьку, був активним діячем місцевої української громади. У 1941-му  став організатором Луцького куреня ОУН, багато бійців якого згодом опинилися у лавах Української повстанської армії. Його подальша доля невідома.


Брав участь в бою під Крутами й Гнат Мартинюк, уродженець села Годовичі Ковельського повіту Волинської губернії. 1915 року закінчив Почаївську двокласну семінарію, потім навчався у військовому училищі в Петрограді, але не закінчив його. Після повернення в Україну вступив до Першої Української військової школи. Залишившись живим після Крут, у 1920—1921 роках служив старшиною охорони Головного отамана, у грудні 1921 року став випускником Спільної юнацької школи з підготовки старшин військового часу при 3-й Залізній дивізії. У 1922-му повернувся додому, працював викладачем української мови. Під час Другої світової війни прийняв сан, був священиком. Загинув у 1943 році.


Євген ЦИМБАЛЮК, краєзнавець. 


Млинів Рівненської області.


Фото надане автором.