Завтра — День пам’яті Героїв Крут
У Крутах завжди холодно. Може, тому, що ми приїздимо сюди щороку 29 січня, а в цей час, навіть коли температура нульова, на полі, отороченому далекими лісосмугами та відкраяному ниткою залізниці, завжди холодно. А можливо, цей холод ще й від того вічного холоду, в який лягли тут молоді гарячі тіла захисників Української Народної Республіки...
Ідентифіковані учасники бою під Крутами: перший ряд (зліва направо) командувач українськими силами Аверкій Гончаренко, сотник Яків Рябокінь-Рогоза-Рогозанів, Ігор Лоський, сотник Модест Семирозум, сотник Федір Тимченко, підполковник Микола Янів; другий ряд (зліва направо) Микола Ганкевич (загинув), Іван Сорокевич (загинув), Володимир Шульгин (загинув), Микола Корпан (загинув), Осип Твердовський, Григорій Пипський (загинув), Іван Шарий, хорунжий Сергій Євтимович.
Колаж створено на основі інформативного матеріалу з сайту http//kruty.org.ua
Плакат у селі Водяному під окупованим Донецьком.
— Військо наше мало тоді характер імпровізований, лише назва була, що військо, — писав невідомий автор підпільної листівки 1949 року, згадуючи події 1918-го. — В українізованих частинах колишньої царської армії велась комуністична пропаганда, якої не устереглися і новосформовані національні полки. На загрожений напрямок вислані були найпевніші і, може, єдині боєздатні частини: юнаки військової школи ім. Богдана Хмельницького та складений із київських студентів і гімназистів так званий Студентський курінь. Фактично сотня, що й перейшла до історії як головний герой Крут.
Нічого не нагадує? Хіба не у схожому стані була українська армія 2014 року, коли почалася чергова російсько-українська війна? І хіба не добровольці — наче відроджені душі крутянців, першими стали на захист Вітчизни?!
Переважаючі сили російської окупаційної армії на чолі з Муравйовим розгромили наспіх сформовані українські частини біля станції Крути на Чернігівщині. Тіла українців потім збирали селяни з навколишніх сіл та ховали — одне з таких поховань уже в наш час було відновлено у селі Печі Борзнянського району. Як свідчить чернігівський історик-археолог Олег Васюта, який проводив дослідження, вдалося встановити лише належність загиблого юнака до числа галичан, котрі виступили у складі Студентського куреня.
А в Києві урочисте перепоховання частини загиблих під Крутами відбулося ще 1918 року, коли до міста повернулася українська влада. Під час провезення тіл біля будівлі Центральної Ради з цього будинку знімали російську імперську символіку. Про це заявив Грушевський, перетворивши подію на своєрідний ритуал: «От у цій хвилі, коли провозяться їхні домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронтону її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власті над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістдесят з верхом літ. Видно, можливість його здерти не давалась даремно, видно, вона не могла пройти без жертв, її треба було купити кров’ю. І кров пролили ці молоді герої, котрих ми нині проводжаємо!»
Проте Крути — це ще й важкий урок усім українцям, який найбільш жорстко виповів поет і учасник визвольних змагань Євген Маланюк: «Грушевський залишив біля десяти томів біблій, де оспівував улюблені маси і пропагував ненависть до власної влади (ідеться про народницьку теорію в історії. — В. Ч.). Драгоманов підвів під те все «ідеологію», а Винниченко скеровував енергію еліти на статеві проблеми (ідеться про художні твори. — В. Ч.).
