(Взято з телепрограми «Профутбол»)
Ставлення до футбольних коментаторів, напевно, одне з найбільш прискіпливих. Диспут розгортається між уболівальниками після кожного поєдинку чи програми. Одні — усміхаються, інші — лають або взагалі вимикають звук.
Від ведучого очікують знання предмета (футболу), акторських здібностей, володіння українською мовою, професіональної телевізійної підготовки. Що ж нам пропонують? Візьмемо для знайомства програму «Профутбол» на телеканалі «2+2».
Ігор Циганик намагається тлумачити глядачам своє бачення перипетій футбольних матчів. Однак отримати задоволення від його роботи важко. Адже у «майстра слова» українського телебачення є одразу декілька проблем. Про голос, дикцію, мабуть, говорити не будемо, адже відбором за цими характеристиками мала б займатися, можливо, конкурсна комісія, якщо вона, звичайно, така є. Та, незважаючи ні на що, цей горе-професіонал виходить на загальнодержавний екран.
Як він це робить, спробуємо з’ясувати на прикладі програми «Профутбол» («2+2», 07.05.17). Цитуємо:
Циганик: «Ну давайте спробуємо трохи глибше проаналізувати. Може це моя якась знаєте фантазія. Можливо щось таке е... шось таке фантасмагоричне.. Ну шоб ці 10 хвилин ми в принципі десь воно мало би «Шахтар» отверезити поміняли ключових футболістів зовсім інша команда. Ну правда ж...»
Ось іще один «перл»:
Циганик: «Серйозно дуже багато в нас ше є про що поговорити тому шо от ми багато говорили про те шо знаєте як нижня шістка верхня шістка ми чекали дуже яскравого поєдинку е... і яскравої битви в матчі Олімпік Чорноморець тому шо змагалися команди які зараз ведуть боротьбу за єврокубки... е... знаєте як то можливо яскравого футболу ми не побачили ми побачили цей нерв який давно ми не бачили в протистояннях коли йде боротьба конкретно за якісь певні місця коли підвищені преміальні коли підвищена відповідальність... і цей нерв він існував протягом всього поєдинку».
Таку нісенітницю важко оцінити і з точки зору граматики української мови, і з точки зору стилістики. Можна було б змиритися з «потоком свідомості» від ведучого, якби за тим стояло глибинне знання предмета (футболу), професіональне розуміння тактики і стратегії побудови гри. А що нам пропонують:
Циганик: «Огляд матчу. Ну що ж Шахтар чемпіон України е... кілька слів хотілося сказати про Зорю вот варто надати команді Юрія Вернидуба яка всьо-таки до кінця билася забила 2 мячі якусь інтригу... Знаєте вона відродила... з чим це пов’язано ми зараз поговоримо але суть в тому шо у нас все-таки з’являються команди які вже можуть ну навіть якісь локальні період часу давати бій нашим грандам. Олександр Олексійович?»
А ця фраза — взагалі «шедевр»:
Циганик: «Ви знаєте про шо ми говоримо. Про шо я веду. Я при всій повазі до Фонсеки... ну поки шо це чемпіонство ще Луческу...»
Варто звернути увагу на відсутність елементарних телевізійних правил. Представлення учасників програми (титри) має відбуватися періодично. Інакше глядач, який долучився до програми не з самого початку, не може ідентифікувати, хто є хто.
Голос ведучого — окрема тема. Скоромовка фактично нівелює ті смислові крихти, які є у його промовах. Так, у промовах, бо більшість ефірного часу програми припадає на одкровення Циганика. Незрозуміло: якщо він усе може розповісти сам, то навіщо запрошує ще когось до студії.
До речі, дещо скажемо й про експертів. У ефірі їх двоє, і майже завжди вони дублюють й постійно перебивають один одного у своїх коментарях. Дуже часто не можна зрозуміти, про що вони взагалі говорять. Ось один фрагмент «експертної» оцінки:
«У меня немножко у меня ностальгия в таком плане что называть ну что называет иностранцев... да зная немножко историю там были футболисты другие которые не меньше достойны... это мое поколение тот же Орбу, тот же Зубов тот же Ателькин это были мастера».
Циганик виступає у ролі головного експерта: майже весь ефірний час він сам аналізує матчі, якісь футбольні події. Зовсім інше питання — роль ведучої у програмі — Олександри Лободи. Переважно вона лише усміхається, говорить про рекламу та розповідає про найкращі голи та різноманітні конкурси. Роль жінки-ведучої тут, схоже, більше естетична. Очевидно, її головне завдання — відволікати увагу від недолугості ведучого.
Насамкінець, ідея «Профутболу» цілком прийнятна. Однак потрібно вчитись і ще раз вчитись, щоб вона справді стала відповідати вимогам жанру.
Олександр БРОНСЬКИЙ.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
