Укр | Рус
Росія має понести відповідальність за злочини, скоєні в окупованому нею Криму - Президент Торгівля людьми: 90% вербувальників працюють в Інтернеті 93-річна пенсіонерка з Рівненщини не шкодує для атовців своєї скромної пенсії На 100-річчя лікарні подарували… хірургічний центр <<Вирок>> судді почали писати кров’ю Радник глави МВС України Зорян Шкіряк: Плотницький поїхав до московських кураторів Компанія Ілона Маска Tesla за сто днів завершила монтаж станції зберігання енергії Tesla Powerpack в Південній Австралії Президент України Петро Порошенко мав аудієнцію у Його Величності Короля Бельгійців Філіпа Президент розпочав робочий візит до Брюсселя Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров: у Криму йде спецоперація проти Меджлісу Екс-міністр економіки Польщі: Ідеальних реформ не буває, але треба старатися Генеральною прокуратурою України у співпраці з правоохоронними органами Німеччини викрито злочинне угруповання У Брюсселі під час маніфестації проти режимів Путіна й Лукашенка вимагали звільнити ув’язнених українських журналістів Романа Сущенка і Павла Шаройка Інформація про втечу голови Федерації профспілок України Григорія Осового до Афін з метою уникнення арешту не відповідає дійсності У Криму у лікарні після переслідувань та спроби затримання окупантами померла активістка, ветеран національного руху кримських татар Ваджіє Кашка
загрузка...
Голосування
Який, на вашу думку, найбільш помітний наслідок Євромайдану?

Голосувати
На головну
01.11.2017

Розірвані імперіями — об’єднані спільною історією

Світлана ВЛАСЕНКО

Переглядаючи архівні документи періоду Української революції, мимоволі ловиш себе на думці, що події 1917—1921 років могли стати вирішальними в історії України ХХ століття. Проголошення в листопаді 1917 р. Української Народної Республіки, а через рік — створення Західноукраїнської Народної Республіки  вкотре підтвердило державотворчий потенціал нашого народу, його одвічне прагнення до національної самостійності.

Сторінка дипломатичного паспорта громадянина ЗУНР Є. Петрушевича.

На західноукраїнських землях, що перебували у складі Австро-Угорської імперії, реалізація багатовікової мрії щодо створення своєї держави стала можливою із завершенням Першої світової війни. Події після поразки австро-німецького блоку розвивались бурхливо, й закономірним було, що в їх епіцентрі опинилися українські території. Розуміючи необхідність рішучих дій для здобуття своєї державності, українці західних земель наприкінці вересня 1918 року створили у Львові Український генеральний військовий комісаріат, який розпочав підготовку до збройного виступу. Пізніше, 18—19 жовтня, у Львові було сформовано Українську національну раду, що стала політичним представницьким органом українців у західних регіонах. 19 жовтня нею проголошувалось створення Української держави на всіх українських етнічних територіях Галичини, Буковини та Закарпаття. Президентом було обрано Євгена Петрушевича.
У зв’язку з реальною загрозою потрапити під владу Польщі, що нависла над Галичиною, 31 жовтня Український генеральний військовий комісаріат за підтримки Української національної ради прийняв рішення здобути владу збройним шляхом. У ніч на 1 листопада 1918 р. частини Українських січових стрільців взяли під контроль найважливіші установи Львова та більшості повітових міст краю. Так на західноукраїнських землях постала нова держава.
Створений 9 листопада тимчасовий виконавчий орган влади — Державний секретаріат, уже 13 листопада затвердив конституційні засади нової держави — «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії». Відповідно до нього новоутворена держава одержала назву Західноукраїнська Народна Республіка, а її територію було визначено межами Східної Галичини, Буковини та Закарпаття. Пізніше Тимчасовий основний закон було доповнено низкою законів, що регламентували політичне, економічне, соціальне життя ЗУНР. Урядом ЗУНР визначався Державний секретаріат, було організовано регулярне військо — Українську галицьку армію, реорганізовано органи місцевої влади та управління, розпочато аграрну реформу тощо. ЗУНР визнали на міжнародній арені — відкрились посольства в Австрії, Угорщині та Німеччині, дипломатичні представництва в Чехословаччині, Канаді, США, Бразилії, Італії та інших країнах.
Зародження української державності, створення Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної Республіки, їх становлення і розвиток відбувались у надзвичайно складних умовах. Посягання сусідніх держав на українські землі несло реальну загрозу втрати щойно здобутої незалежності. І цілком природним стало прагнення українців, які впродовж століть були розірвані між двома імперіями, до об’єднання і творення спільної історії. 1 грудня 1918 року делегація Української національної ради ЗУНР та Директорії УНР у Фастові підписали попередню угоду про об’єднання. Єдиною незалежною державою Україна стала 22 січня 1919 року з проголошенням Акта про об’єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.
Однак посилення російського та польського наступу й, врешті-решт, поразка Української революції тимчасово припинили цей державотворчий процес. Політична, військова, культурна еліта ЗУНР та УНР змушена була емігрувати, переважною більшістю в Європу, де змогла зберегти інститути влади, започаткувати українські гуртки, товариства та об’єднання, навчальні заклади, культурні осередки тощо. Серед емігрантів у листопаді 1919 року опинився й Президент ЗУНР Євген Петрушевич і його оточення.
25 липня 1920 р. у Відні (Австрія) створено закордонний уряд ЗУНР, який проіснував до березня 1923 року. 15 березня уряд саморозпустився, Євген Петрушевич склав свої повноваження, всі органи й установи, дипломатичні представництва й місії ЗУНР було розпущено. Так завершилась історія Західноукраїнської Народної Республіки.
У подальшому, інтегруючись в європейські суспільно-політичні процеси та знайомлячи європейців з національними традиціями, культурою, побутом, українські емігранти не полишали віру в можливість повернутися на батьківщину й побудувати Самостійну Україну. Завдяки активній громадянській позиції, що домінувала серед українців за кордоном, ми маємо багату джерельну базу для вивчення їхньої діяльності, світоглядів, взаємовідносин тощо. Документи про події Української революції 1917—1921 років та її учасників відклалися в Музеї визвольної боротьби України, заснованому в 1925-му у Празі (Чехословацька Республіка). Положення статуту цієї організації свідчать про те, що в ній мали збиратись «усі матеріальні пам’ятки української визвольної боротьби, друки, документи, картини, фотографії, зброя та однострої, пам’ятки, зв’язані з подіями й особами, взагалі усі матеріали та предмети, що зв’язані з історією цієї боротьби та мають самі по собі історичну чи мистецьку вартість». Сьогодні ці безцінні історичні джерела є складовою Національного архівного фонду України, частина з яких зберігається в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГО України).

Світлана ВЛАСЕНКО,
начальник відділу
Центрального державного архіву
громадських об’єднань України,
кандидат історичних наук.

Всі статті рубрики На головну