Після тривалого лікування тяжкої травми, яку вінничанин Микола Рудик дістав на Майдані у Києві під час Революції Гідності, чоловік переміг на Міжнародному марафоні морської піхоти США у Вашингтоні. Прикро, що не обійшлося без ложки дьогтю від наших чиновників.
Перед стартом заспівали «Ще не вмерла України»
Десять українців, які зазнали поранень на Майдані чи в АТО, але не скорилися недузі, взяли участь у традиційних масових змаганнях. Другий рік поспіль українці були представлені серед марафонців. Американці проводять турнір у пам’ять про загиблих військових у війнах і конфліктах. Паралельно стартують здорові спортсмени та окрема група з усіх охочих. Як стверджує співрозмовник, не було серед учасників представників Росії і Північної Кореї. Майстер спорту міжнародного класу Микола Рудик уперше захищав честь країни в такому марафоні. Так само це був його перший забіг після лікування.
— Стартували з парку біля Капітолію у американській столиці, — каже співрозмовник. — Частина спортсменів брала участь у забігу на 10 кілометрів, інші — на марафонську дистанцію, а це 42 кілометри 195 метрів.
За словами співрозмовника, панувала прекрасна атмосфера. Зібралося багато людей. Звучала музика. Лунали патріотичні гасла. Саме це надихнуло нашого земляка. Після того, як прозвучав Гімн Америки, українці разом із представниками діаспори заспівали «Ще не вмерла України…» Пан Микола — людина емоційна. Окрилений увагою, рвонув зі старту, ніби на крилах.
— Забув про свої болячки, про те, що сили не ті, як раніше, — розповідає чоловік. — Чув різні вигуки. Хтось кричав «Україно, вперед!» Від когось долетіло слово «ракета». Дуже підбадьорювали американці. Вони вигукували: «Україно, вперед!», «Українці, ми з вами!»
Він знає англійську, бо багато разів виступав і в Америці, і в інших країнах. Перші 10 кілометрів пробіг, як справжній спортсмен, — за 32 хвилини. Навіть гадки не мав, наскільки спантеличені були в цей час організатори й судді. Про це йому розповіли пізніше, після фінішу. Американці говорили, що це нереально: пораненому долати дистанцію з таким часом. Представники нашої команди пояснили, що Рудик — марафонець, що після поранення втратив ще й око. Не всі осколки дістали з голови. Втім, все це було в документах. Організатори ще раз переглянули записи. Такий стрімкий старт мало не призвів до передчасного фінішу.
Ще й на передову попрошуся
На 18-му кілометрі марафону сталося непередбачуване. Поруч із трасою грав духовий оркестр. Коли вінничанин пробігав цю частину дистанції, труби зазвучали особливо гучно. Їхні звуки доповнило гупання барабану.
— Відчув різкий біль у лівій частині голови, — згадує пан Микола. — Це моє болюче місце. Та й на це око не бачу. На мить в очах потемніло. В голові запаморочилося. Перше, що я зробив, збавив темп. На щастя, втримався на ногах. Продовжував біг. На ходьбу не переходив жодного разу за весь час марафону.
Чоловік хвилювався, бо під час реабілітації після таких симптомів інколи непритомнів. Бувало, виходив на тренування, а до тями повертався… у лікарні. «Дякувати долі, вже півроку нема таких випадків, — каже він. — Дасть Бог, одужаю, то ще й в АТО попрошуся. Сидіти дома й думати, що за тебе все зроблять, це неправильно».
Рудик першим прийшов до фінішу. Дистанцію здолав за три години одну хвилину. На фініші знову чув радісні вигуки американців: «Юкрейн!», «Україна й Америка — разом назавжди!», «Путлєр фак!» Щоразу відповідав: «Слава Україні».
— Я біг не заради своєї слави, не для встановлення результату, — каже Микола. — Заради пам’яті Героїв Небесної Сотні, загиблих в Іловайську і під Дебальцевим, заради нашого Героя Василя Сліпака, всіх, хто віддав життя за Україну у боротьбі з російським агресором.
Про талановитого оперного співака Сліпака згадав неспроста. З ним познайомився у Парижі під час першої у Франції акції протесту проти побиття студентів на київському Майдані. На той час Рудик працював у цій країні. Залишив роботу заради того, щоб поїхати на Майдан.
«Дякую за службу!» — кажуть на вулиці американським солдатам
Микола Рудик вражений доброзичливим ставленням американців до членів нашої делегації. Генерал морпіхів США, який спілкувався з ними, говорив, що українці — нація нескорених, це видно у ваших очах, у вас є чого повчитися.
Микола зауважує: «Люблять сильних, сміливих, тому й кажуть так на нашу адресу. Американці добре розуміють, хто є хто у протистоянні на Донбасі». Генерал подарував саме вінничанину американську медаль.
Проживала наша команда на військовій базі морських піхотинців. Вона дислокується приблизно за 30 км від Вашингтона. Жили в окремій казармі. Кожен день бачилися з піхотинцями.
Співрозмовник особисто бачив, з якою повагою прості американці ставляться до людини у військовому однострої. Коли вийшли з музею в Пентагоні (це була одна з багатьох екскурсій, які організовували для українців), звернув увагу, як молодь говорила солдату: «Дякуємо за службу!»
З фінансами не склалося
Снідали наші спортсмени у їдальні з морпіхами, а обід і вечеря — за свій рахунок.
— Лікаря з нами теж не було, — відповідає на моє питання співрозмовник. — Самі приймали знеболюючі. Кожен мав свої ліки.
Перед поїздкою їм видали комплект спортивної форми — футболку і шорти. «У такій формі неможливо бігти дистанцію, — пояснив Микола організаторам після того, як отримав її. — Вона натирає. Та й не відображає кольори прапора нашої держави. Шорти чорні, футболка кольору хакі. Я не одягав її. Взяв комплект збірної — синьо-жовтого кольору з написом на англійській назви держави. Тому був найбільш пізнаваним для уболівальників. Власні кросівки протер. Це був мій другий марафон у них.
Вінницька область.
ДЛЯ ДОВІДКИ
Під час революційних подій у лютому 2014-го куля снайпера пробила шолом і застрягла у голові Миколи Рудика. Діставали її у клініці Польщі. У Києві не наважувалися на таку операцію. Після тривалого перебування на лікарняному ліжку та реабілітації спортсмен знову вирішив спробувати свої сили у марафоні. Зізнається, що неабияк ризикував. Каже, допомогла віра в нескореність. І, звичайно, наполегливі тренування. Постійну підтримку відчуває від дружини пані Галини і донечки Вікторії, нині вона студентка університету у Ванкувері.
Микола Рудик — майстер спорту міжнародного класу. Неодноразовий переможець і призер міжнародних змагань з марафону (дистанція 42 км 195 метрів). Найкращий результат — 2 год. 12 хв. (Ліон, Франція, 1999 р.). Під час 20 марафонів показував час — 2,13—2,14 год. (останній раз в Амстердамі у 2013-му). Учасник двох міжнародних змагань у Швейцарських Альпах з бігу на дистанцію 55 км (2-ге місце у 2006 р., 3-є — у 2002 р.). Після виступу у США у жовтні 2017-го, де його результат став найкращим серед марафонців, має намір спробувати сили у ще одному з марафонів.
