Археологічна спадщина України є однією з найбільших і найбагатших у Європі. На теренах нашої держави з незапам’ятних часів збереглися печери зі слідами первісних людей, давні кургани різних епох, літописні городища й міста. Дослідники на конференції «Археологія України — 2017», що відбулася в столичному археологічному музеї, презентували результати останнього польового сезону, що виявився багатим на відкриття й унікальні знахідки, серед які й такі, що спростовують поширені пропагандистські міфи та свідчать про окремішність нашого народу, тісні міжнародні контакти Київської Русі й звитягу козацької доби. За словами директора Інституту археології НАН України Віктора Чабая, в 2017-му досліджувалося майже 200 пам’яток від кам’яного віку до XVII ст. Площа, досліджена розкопками, становила приблизно 50 тисяч квадратних метрів, а розвідками — 30 тисяч га. Учасники конференції представили 32 постерні доповіді та ознайомили колег і журналістів із результатами розкопок Гінцівської стоянки — перлини українського палеоліту, унікальної пам’ятки світового значення; палеолітичних стоянок у Чернівецькій, Хмельницькій, Чернігівській областях, городища Тягин із фортецею (село Тягинка Херсонської області) на південному кордоні Великого князівства Литовського; масового поховання козацького часу (кінець ХVII ст.) біля Чигиринської фортеці тощо.

Розкопки трипільського поселення.

З розкопок у музейну експозицію.

 

Буде національний заповідник і музей Гінцівської стоянки

Гінцівська пізньопалеолітична стоянка, розташована між селами Духове і Гінці Лубенського району на Полтавщині, — об’єкт унікальний. Лубенський педагог і археолог Ф. Камінський розпочав тут розкопки ще 1873 року. Відкриття цієї пам’ятки започаткувало вивчення палеоліту в Східній Європі. Свого часу тут було знайдено житла мисливців на мамонтів, велику кількість крем’яних виробів, уламок бивня зі своєрідними насічками, який вважається найдавнішим місячним календарем. З 1993 року на місці стоянки проводить розкопки міжнародна експедиція Інституту археології НАНУ під керівництвом кандидата історичних наук, вченого секретаря комісії «Верхнього палеоліту Євразії» Міжнародної спілки преісториків та протоісториків при ЮНЕСКО Людмили Яковлєвої. Як зазначають науковці, особливим надбанням Гінцівської експедиції останніх років є відкриття і дослідження чотирьох великих житлово-господарських споруд із кісток і бивнів мамонта, яким понад 20 тисяч років. «Це унікальне свідчення найдавнішої оригінальної архітектури людства», — стверджують дослідники. Уперше в історії розкопок палеолітичних пам’яток з житлами з кісток мамонтів унікальні архітектурно-археологічні об’єкти разом із влаштованими навколо ямами-сховищами, робочими майданчиками, відкритими вогнищами, смітниковими зонами сховані під дахом величезного металевого ангара, який повністю накриває центральну частину поселення давніх мисливців на мамонтів і дає змогу реконструювати їхні  життя та побут. Як зазначає керівник експедиції, ця стратегія спрямована на створення на місці стоянки національного заповідника та унікального музею.

Трипільські гончарі були умільцями й естетами

— Трипільською експедицією 2017-го на Черкащині завершено багаторічне дослідження об’єкта, що отримав умовну назву «Житлово-виробничий комплекс сім’ї гончаря», — каже кандидат історичних наук, керівник експедиції Олексій Корвін-Піотровський.
Працювали археологи в найбільшому трипільському поселенні доби енеоліту Тальянках, що займає площу майже 450 га і має, за даними геомагнітної зйомки, понад три тисячі наземних будівель, кількість заглиблених споруд також сягає кількох тисяч.
— Досліджуваний комплекс складається із п’яти  розташованих впритул жител, трьох гончарних горнів та великої заглибленої господарської споруди, — розповідає археолог. — Він розташований у західній частині північного сектору поселення і є частиною зовнішнього кола жител. Минулого року ми досліджували залишки одного з жител, на місці якого залишилася гарно випалена глиняна «платформа» завдовжки 12 м і завширшки 4,5 м. Перед житлом знайдено одношарову, з випаленої глини, вимостку. Житло гончаря складається із двох кімнат — маленької вхідної, сіней і великої житлової.
Коли археологи переступили поріг хати, то в сінях, в одному з кутків, побачили грузила-відтяжки від ткацького верстата, теж з випаленої глини. Прохід із сіней до кімнати фіксувався, каже керівник експедиції, гарно збереженим порогом і великим фрагментом одвірка з чітким врізним геометричним малюнком.
Житлова кімната в гончаря виявилася стандартною для трипільського поселення — праворуч колись стояла велика, 2 х 1,8 м піч (припічна частина її теж добре збереглася).
— Навпроти входу, під західною торцевою стіною, був жертовник діаметром 1,2 метра, — продовжує розповідь Олексій Корвін-Піотровський. — Уздовж довгої північної стіни був подіум завширшки 40—50 см.
У цьому житлі й навколо нього археологи знайшли велику кількість керамічних виробів, фрагменти моделей житла й санчат, предмети культу, кістяні та кам’яні знаряддя праці. У тому числі й шпателі, що використовувалися в гончарстві.
Усі знахідки поповнять фонди Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура», що в селі Легедзине Тальнівського району на Черкащині. Саме тут зберігаються унікальні артефакти, які розповідають про давню і дуже цікаву історію наших пращурів, які вміли робити гончарні горни надзвичайно складної конструкції, навіть для набагато пізнішого часу, виготовляти сотні тисяч одиниць глиняного мальованого посуду, ткати, оздоблювати візерунками житло і одяг та подарували світу багато винаходів.

Тризуб, скіфи і козаки

Серед цікавих знахідок минулого сезону — і зображення нашого правічного символу — тризуба, який під час спелеоархеологічних досліджень виявили у Василівському скельно-печерному комплексі біля села Василівка Сокирянського району Чернівецької області, де скелястий правий берег Дністра сягає 14 метрів заввишки. Тут, в одній із печер, останнє використання яких датується другою половиною XVII ст., знайдено й висічений на підлозі хрест. Тамгоподібний тризуб вирізано монолітом і передано в Чернівецький обласний краєзнавчий музей. Як зазначають археологи, наступного польового сезону вони планують розпочати розкопки на схилі під печерами, що дасть змогу датувати знахідки та дати відповіді на питання щодо раннього використання печер.
Експедиція Центральноукраїнського державного педагогічного університету, досліджуючи скіфський курган біля села Васине Кіровоградської області, виявила в ньому антропоморфну стелу із сірого граніту із зображенням воїна, що стоїть. На шиї в нього дві гривни — одна пряма, друга вита. Скіф підперезаний поясом, до якого прикріплений меч, нагайка та горит (футляр для зброї).
Скіфи, про яких писав батько історії Геродот, залишили в Подніпров’ї величні пам’ятки — кургани, в яких ховали своїх царів, аристократію і видатних воїнів. Чимало з цих поховань у різні часи було розкопано шукачами скарбів. Розграбованим виявився й курган (VI—V ст. до н. е., діаметр 48 м) біля села Васине. З цінностями, які, ймовірно, тут були, зник і кістяк похованого. Про обряд прощання зі знатним скіфом (у потойбічний світ його супроводжував служник) багато може розповісти поховальна споруда — наземна дерев’яна квадратна гробниця з плоским перекриттям. Каркас з брусів підпирали 10 стовпів. Упритул до стінок каркасу була зведена складна дерев’яна конструкція у вигляді піраміди. Навколо гробниці на рівні давнього горизонту археологи виявили поміст з деревини. Сам курган був оточений кільцевим ровом.
Чимало таємниць приховує ще одна цікава знахідка — колективне поховання на Замковій горі в Чигирині. Під час розкопок там виявлено черепи понад 170 осіб, здебільшого молодих чоловіків та зрілого віку, а також жіночі й дитячі. На більшості черепів знайдено сліди розрубів у ділянці потилиці та нижньої щелепи, які є наслідком відрубування голови, а також сліди куль і розрубів, отриманих у бою. Поки що археологи, за відсутності датувальних речей, не можуть точно визначити хронологію комплексу, де, на їхню думку, було поховано майже 500 осіб. Територія, де відбувалися розкопки, розташована за 300 м від того місця, де в козацькі часи стояла Чигиринська фортеця. Ймовірно археологи знайшли поховання оборонців та мешканців Чигирина, які загинули  1678-го, коли місто взяли штурмом османи.

Як зазначають археологи, наступного року вони продовжать дослідження комплексу й уже тоді зможуть уточнити дату подій та реконструювати їх.

Чорні справи чорнокопів

Сьогодні археологічні знахідки мають не лише історичне значення, а й, як каже Віктор Чабай, суспільно-політичне. Незважаючи на величезну цінність кожного артефакту для держави і народу, що є спадкоємцем племен і народів, які творили цивілізацію на українських теренах, наша археологічна спадщина щороку бідніє. Її розграбовують чорні археологи. Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАНУ Юрій Болтрик називає їх чорнокопами, бо з наукою вони не те  що не мають нічого спільного, а навпаки — завдають їй непоправної шкоди, знищуючи історичний контекст знахідки.
— У поле з металошукачами щосезону виходить від 25 до 55 тисяч чорнокопів, на нелегальних розкопках працюють цілі артілі, котрі руйнують кургани, інші пам’ятки, — зазначає  Юрій Болтрик. — При чому мародери зі знанням справи обирають саме скіфські могили, де можна поживитися. Є всі підстави вважати, що вони шукають скарби на замовлення колекціонерів-можновладців. 
Учений наводить багато прикладів, коли старовинні речі опиняються в приватних колекціях чи на аукціонах, у тому числі й міжнародних. Так, наголошує  він, на сайті «Віоліті» стартова ціна за монету Філіпа II, батька Олександра Македонського, знайдену на території України, становить 4 тис. грн. У 2012 році на аукціоні Baldwin’s у Нью-Йорку золотий статер (антична монета) з Пантікапею, нині Керч, була продана за 3,8 млн доларів.
— Одним із виходів із цієї ганебної ситуації є створення мобільних підрозділів поліції, що спеціалізувалася б на охороні культурної спадщини, — наголошує Юрій Болтрик. — У Туреччині, наприклад, культурний шар і залишки міста Ефес охороняє полк нацгвардії. Зупинити чорнокопів могла б і приватизація землі — навряд чи її власник дозволив би комусь ходити полями з металодетекторами. 
Археологічні знахідки, кажуть учені, якщо вміло їх презентувати, можуть добре сприяти розвитку туризму в регіонах. У столиці ж, на їхню думку, варто було б створити музей на кшталт «Мистецького Арсеналу», адже багато артефактів роками лежать у сховищах, і про них знають лише фахівці.

Світлана ЧОРНА.
Фото автора.