***
Моя мама росіянка, родом з Курської області. Батько українець — з Кіровоградщини. Свої долі вони поєднали в місті Олександрія, де я народилася і виросла. З 1975 року живу і працюю в Києві. По життю я була російськомовна. Але після подій на Майдані почала наполегливо і стрімко вдосконалювати свою українську мову і розмовляти нею. У червні 2014 року написала свій перший вірш державною. Відтоді закохалася в нашу рідну, співучу і натхненну мову і написала вже чимало віршів.
***
В душі моїй постала Україна —
Веселкова, прадавньо-запашна,
Славетна, найдорожча Батьківщина;
Різноголосий ніжний спів луна.
Цей образ світлий... Він завжди зі мною,
Вкарбований у плоть і кров мою.
І Україна розквіта весною
У серці кожного в моїм краю.
Натхненний гімн на славу України
У піднебессі і серцях звучить...
Немає в світі кращої країни,
Віщує голос предків кожну мить.
Яка краса, довершеність навколо:
Високі гори, води голубі,
Земля квітуча і степів роздоли.
Усе належить нам: мені, тобі.
Струмків веселих радісне дзюрчання,
Пісні весняні молодих садів,
Пташине чудотворне щебетання...
Хто ж цій красі з дитинства не радів?
Калина... Символ України вічний
(Її в майбутнє взяв прадавній Ной),
І разом з нею мак непересічний,
Такий, немов козацьке знамено.
А люди!.. Мудрі, щирі, працьовиті...
Служіння Україні — перш за все.
Легендами роди всі оповиті...
І кожний рід дарунок свій несе.
До миру прагне Україна наша,
До злагоди, любові між людьми.
Свята для нас її духовна чаша.
До миру й злагоди крокуєм ми!
Тетяна КОМЛІК.
Київ.
