«... Кличемо ще раз до Тебе Український Народе, до Вас мужі і жінки: Будьте бодрі духом, не упадайте у вірі в недалеку побіду Вашої справедливої справи. Ваша, Ваших батьків і дідів рідна земля буде Вашою» — із відозви Євгена Петрушевича та представників Уряду Західноукраїнської Народної Республіки.

Сторінка закордонного паспорта громадянина ЗУНР, 1922 р.

 

Президент Української Національної Ради ЗУНР Євген Петрушевич, 1919 р.

Багатовікова історія нашого народу пронизана постійним прагненням до власного державотворення, до самоідентифікації та самоствердження української нації. Етапи становлення української державності — існування Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Запорізької Січі, Гетьманщини, держав початку ХХ століття, сучасної незалежної України — закарбувалися в документальних джерелах, що зберігаються в архівних установах України та за кордоном.
Особливий інтерес в сучасному суспільстві викликають події національно-визвольних змагань початку ХХ століття, які, за певних обставин, могли б стати вирішальними в історії України. Саме зі створенням у березні 1917 року вищого представницького органу українського народу Центральної Ради розпочалася чергова спроба українців реалізувати своє право на власну державу. А 9(22) січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила Українську Народну Республіку (УНР) «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою».
На західних теренах українська держава (щоправда, спочатку як автономія у складі Австро-Угорщини) постала 19 жовтня 1918 року, коли щойно сформована як представницький орган Українська Національна Рада проголосила землі Галичини, Північної Буковини й Закарпаття «одноцільною українською національною територією». А в результаті збройного повстання в ніч з 31 жовтня на 1 листопада, відомого як «листопадовий чин», відбулося становлення самостійної Української держави, що отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).
Наступним етапом реалізації права «народного самовизначення» українців, які впродовж століть були розірвані між двома імперіями, стало проголошення 22 січня 1919 р. Акту про об’єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Цей історичний документ задекларував «здійснення віковічних мрій, якими жили і за які умирали кращі сини України» — становлення «єдиної незалежної Української Народної Республіки». Відтак, як зазначалося в Акті, український народ здобув право на «будівництво нероздільної самостійної держави української на благо і щастя всього її трудового люду».
Однак розбудова українцями своєї самостійної держави проходила в надзвичайно складних умовах. З одного боку, позначався зовнішній тиск сусідніх країн, які мали територіальні інтереси до України, та відсутність підтримки на міжнародній арені, що не сприяло відстоюванню законних прав на власні території. З другого — впливали внутрішні непорозуміння між обома урядами стосовно внутрішньої і зовнішньої політики, протиріччя, а інколи й чвари між окремими діячами. З цього приводу колишній член Директорії УНР Панас Андрієвський у своєму листі до Євгена Петрушевича писав: «Пам’ятайте, високоповажний пане Президенте, свої правдиві слова: в принципі сходимся, в тактиці розходимся. Нещастя полягає в тому, що одна, як і друга сторона тактичні прийоми недооцінює або переоцінює. Зрештою одна другій каже: ти зраджуєш, твої заходи зрадливі. Отже, висновок: треба дуже обережно ставитися до всього того, що робить одна або друга сторона. А перш за все треба вірити один другому...». Внаслідок таких протиріч, вже на середину 1919 року постала загроза втрати державної цілісності, а до кінця цього ж року державні органи влади змушені були емігрувати й проводити свою діяльність за кордоном.
На виконання Указу Президента України «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років», яким вшанування цих історичних подій визначено одним із пріоритетів діяльності органів державної влади на 2017-2021 роки, продовжуємо публікацію архівних документів. У зв’язку з відзначенням 1 листопада 100-річчя проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, пропонуємо до уваги документи про організацію державної влади в ЗУНР, які зберігаються в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (друкуються мовою оригіналу). Більше документів можна побачити на веб-сайті архіву.
Закон ЗУНР про Виділ Української Національної Ради. 4 січня 1919 р.
Українська Національна Рада постановила:
1. Українська Національна Рада вибирає з посеред себе Виділ з 9 членів, якому проводить як десятий член, Президент Української Національної Ради, а на случай його перешкоди, найстарший віком його заступник.
2. До компетенції Виділу Української Національної Ради належить:
а) іменувати членів правительства,
б) приймати і уділяти їм демісії,
в) виконувати право амністії і аболіції, а то на внесення Державного Секретаріату судівництва. В справах військового судівництва може Виділ Української Національної Ради перенести право виконування амністії на Раду Державних Секретарів;
г) іменувати начальників верховних державних урядів цивільних і військових;
д) удостовіряти і оповіщувати закони.
3. Виділ Української Національної Ради скликає в міру потреби Президент Української Національної Ради, а в случаю його перешкоди найстарший віком його заступник. Він репрезентує Виділ і підписує його письма.
4. Виділ Української Національної Ради вибирається на час її каденції, а влада його гасне з хвилею вибору нового Виділу новою Радою.
5. Рішення Виділу западають більшістю голосів, а в случаю рівності голосів стає рішенням те внесення, за котрим голосував Президент.
До важності рішень треба присутності щонайменше шести членів Виділу.
6. Отсей закон входить в силу з днем його ухвалення.
Записка про основні засади роботи делегації ЗУНР на Паризькій мирній конференції. 1919-1920 рр.
1. Делегація Західної України на Мирову Конференцію в Парижі складається з двох делегатів і двох секретарів.
2. Перший делегат є головою делегації і він дає напрям дипломатичної роботи і відвічає перед Урядом.
3. Задачею делегації є заступати інтереси Західної України перед Конференцією Мира в Парижі як такою, і перед поодинокими делегаціями Антанти.
4. Делегація є безпосередньо і виключно підчинена Диктатурі, яка, на основі одержуваних звітів, буде уділювати дотичні інструкції.
5. В тій цілі делегація має обов’язок удержувати сталий зв’язок з Урядом Диктатора і перекладати йому точні справоздання політичного положення, як і копії важнійших висланих і одержаних документів.
6. Делегації поручається також удержувати постійні зносини з зах.-укр. представниками в інших державах, а головне з посольством у Відні.
7. Делегація має зайнятися також інформацією укр. і чужої преси.
8. Писемні зносини делегації полагоджує канцелярія, якою керує перший секретар.
9. Канцелярія провадить архів, обіймаючи копії всіх вихідних і оригінали всіх вхідних паперів, з виїмкою довірочної переписки голови.
10. До делегації є приділений представник українських емігрантів в Півн. Америці, удержуваний коштом Народного Комітету в Нью-Йорку.
Витяг із розпорядження Диктатора ЗУНР Є. Петрушевича про організацію закордонного Уряду. Відень, 25 липня 1920 р.
І. Надзвичайно важкі умовини, серед яких знайшлася Західно-Українська Народна Республіка і її Уряд з розвоєм воєнних подій, викликали конечну потребу зосередження функцій Державної влади в одних руках.
Се спонукало Президію Виділу Української Національної Ради і Державний Секретаріат перенести Актом з дати дня 8 липня 1919 виконувані ними до того часу атрибути законодатної та найвищої цивільної та військової Влади Державної, на мене як Диктатора Західно-Української Народної Республіки. [...]
ІІІ. Уряд диктатора ЗУНР
1. Атрибути Державної Влади, надані Диктаторові Актом з 8 липня 1919 виконуються ним через «Уряд Диктатора Західно-Української Народної Республіки».
2. Уряд цей складається з окремих самостійних відділів, а іменно:
а) для ведення діл входячих попередньо в круг компетенції Секретаріату справ Закордонних;
б) для ведення діл входячих попередньо в круг компетенції Секретаріатів фінансів, торгівлі і промислу;
в) для справ преси і пропаганди, зокрема організації, ведення і нагляду політичної пресової служби, та політичної пропаганди, в цілі попирання інтересів Держави, — та для виконання атрибутів адміністраційної влади в справах пресових;
г) для ведення діл входячих попередньо в круг ділання Державних Секретаріатів справ внутрішніх, судівництва, просвіти, віросповідань, рільництва, пошт і телеграфів, шляхів та робіт публічних;
д) Презідіальної канцелярії Диктатора для ведення діл президіальних, а зокрема для приймання в законній дорозі внесень на рішення Диктатора від органів Державних, покликаних до того законом, і взагалі в справах застережених існуючими постановами до безпосереднього вирішення Диктатора; для виготовлення в автентичнім тексті видаваних Диктатором законних постанов, розпорядків, рішень, декретів і письм, ведення їх евіденції та зберігання їх автентичних оригіналів; для ведення в імені Диктатора урядової кореспонденції та для посередничення в безпосередніх урядових зносинах з ними.
3. Справи входячі в круг діяльності Державного військового Секретаріату лишаються при зорганізованій вже окремими постановами «Військовій канцелярії Диктатора З. У. Н. Р.», яка входить в склад Уряду як окремий відділ.
Розмір компетенції Уряду і покликаних до ведення його осіб.
4. Меньша або більша самостійність у вирішенню справ Урядом зависить від уповноважень, даних особам, поставленим Диктатором на чолі поодиноких відділів чи канцелярій.
Уповноважені Диктатора.
5. На чолі установлених п. 2 а, б, в, г відділів Уряду Диктатора З. У. Н. Р. стоять з правила іменовані Диктатором Уповноважені і ведуть діла свого круга компетенції при помочи іменованих Диктатором концептових і канцелярійних урядників самостійно, в імені Диктатора, згідно з існуючими законними постановами і даними Диктатором інструкціями та припорученнями. Не мають однак прислугуючого Державним Секретарям права видавання законних постанов, розпорядків та загально обов’язуючих рішень — яке застерігається Диктаторові.
6. При виданню Уповноваженими Диктатора самостійних заряджень, які тягнуть за собою видатки з державної скарбниці в рамах призначеного кредиту, вони є обов’язані зноситись постійно з відділом для справ фінансів (контроля державних розходів). Потребу переступлення кредиту і спори компетенційні вирішує Диктатор. [...]
Пам’ятка щодо дій Уряду ЗУНР в разі воєнних операцій у Східній Галичині. Відень, 10 червня 1922 р.
І. В разі воєнних операцій на території Східної Галичини Президент Національної Ради Східної Галичини як такий і як Президент Зах.-Української (Галицької) Республіки видасть Універсал, в якому зазначить, що одиноким управненим господарем Східної Галичини є правительство З. У. Р. і Національна Рада, як того ж законодатний та репрезентативний орган, та візьме населення, щоб усіма засобами старалося негайно привернути органи влади З. У. Р., усунені безправно польською воєнною окупацією.
ІІ. Тим же універсалом запевнить Президент Нац. Ради і того ж правительство населенню краю без різниці народності і віросповідання повне виконання усіх політичних свобід, запоручених конституцією З. У. Р., а зокрема повної свободи слова та пропаганди, зборів та організацій — національних і віросповідних, класових та партійних — як і загалом усіх горожанських свобід, з виїмкою таких виступів, заходів та вчинків, які є вимірені проти самого існування З. У. Р. як самостійної независимої держави та її беспеченства на вні.
ІІІ. В тім же універсалі буде в кінці поновлення візвання з дня 19 октобря 1918 до всіх національних меншостей в краю, щоби уконституювались та вислали належне їм по пропорції число заступників до Нац. Ради та правительства З. У. Р.
ІV. Обняття влади подасть до відома окремою нотою Президент З. У. Р. (Нац. Ради) головним державам, а зокрема Антанті та Союзові Народів.
V. Окремою нотою візьме Президент Нац. Ради З. У. Р. воюючі сторони, щоби словом та ділом узнали й узнавали державну адміністрацію З. У. Р. на області Східної Галичини і її не нарушували з тим, що сторона, яка сього не сповнить, вважати- і трактуватиметься, як сторона, що находиться в стані воєннім супроти Зах.-Української (Галицької) Республіки.
VІ. В цілі відновлення влади і удержання ладу та супокою, відновлена буде постепеннно У. Галицька Армія, яка може бути ужита тільки для оборони існування та самостійності Галицької Республіки.

Світлана ВЛАСЕНКО, начальник відділу Центрального державного архіву громадських об’єднань України, кандидат історичних наук.