Бойові побратими називали його «співцем краси, кохання і печалі», а він присвятив усе своє життя тим, кого героїчно захищав під час Другої світової війни, — дітям.
Відомий на Кіровоградщині педагог і директор школи Микола Олександрович ПАРОВІН (на знімку) залишив по собі понад тисячу власних поезій та поему «Повернення», пожовклі фронтові світлини і листи вірній дружині Таїсії, опис бойового шляху 19-ї окремої Сиваської Червоно-прапорної орденів Суворова та Кутузова мінометної бригади Резерву Верховного Головнокомандувача і... цей прекрасний світ без фашистської чуми.
Микола Паровін народився 20 листопада 1918 року в бідній родині в селі Каніж Новомиргородського району на Кірово-
градщині. Середню освіту здобув у кіровоградській СШ № 3, яка виховала п’ятьох Героїв Радянського Союзу. Один із них, Микола Литвинов, був його шкільним товаришем, з яким Микола Паровін дружив усе повоєнне життя, а після смерті героя приходив на Фортечні вали, щоб покласти квіти на його могилу.
Отримавши диплом Миколаївського педагогічного інституту, почав працював у Диківській школі Знам’янського району. Під час Другої світової його мобілізували і направили до Муромського військового училища зв’язку, яке він закінчив прискореним випуском із погонами молодшого лейтенанта.
Потрапив необстріляним юнаком на Сталінградський фронт, де війська вели жорстокі бої з групою німецьких армій «Дон». У складі 19-ї окремої мінометної бригади Резерву Верховного Головнокомандувача брав участь у Мінській наступальній операції військ Південного фронту влітку 1943 року.
Незабутніми сторінками фронтового життя увійшли в пам’ять відважного офіцера занотовані ним пізніше спогади про участь у Донбаській, Мелітопольській, Апостолово-Нікопольській, Кримській операціях, а також у Білоруській операції під назвою «Багратіон», проведеній військами Прибалтійського та трьох Білоруських фронтів у червні—серпні 1944 року.
Радісну звістку про Перемогу начальник зв’язку 485-го мінометного полку 19-ї окремої Сиваської Червонопрапорної орденів Суворова та Кутузова бригади Резерву Верховного Головнокомандувача гвардії капітан Микола Паровін зустрів у Берліні. Про цей незабутній момент сільський учитель з Кіровоградщини, груди якого прикрасили ордени Червоної Зірки, Вітчизняної війни, медалі «За звільнення Варшави», «За оборону Сталінграда», розповів у своїх спогадах.
Післявоєнне життя Миколи Паровіна разом із дружиною Таїсією пройшло в Кіровограді. Миколу призначили директором школи робітничої молоді № 1 заводу «Червона зірка». Аж до виходу на пенсію відмінник народної освіти України, інвалід ІІ групи працював у кіровоградській СШ № 26, яка за якістю знань вважалася свого часу од-нією з кращих у місті та області.
Уже в повоєнний час до бойових нагород ветерана додалися ордени Вітчизняної війни II ступеня та Богдана Хмельницького. Протягом багатьох років Микола Паровін займався громадською діяльністю. Входив до правління міської організації ветеранів війни, був активним членом клубу «Ветеран», поза-штатним автором обласних газет. У 2005 році отримав відзнаку виконкому Кіровоградської міськради «За заслуги» II ступеня.
Уже шість років ветерана Другої світової, вчителя Миколи Паровіна немає. Нині спогадами про нього ділиться дружина Таїса Сергіївна...
«Усе минає на світі, — сказав колись Микола Паровін. — Цілі покоління людей, найбільші почуття і пристрасті, родинні і народні потрясіння — все минає. І забувається. Але не це...»
З ним важко не погодитись. Багатьом одиноким солдатським могилам, залишеним на чужому полі, судилася недовга доля: після закінчення війни їх розрівняли на нивах селянські плуги, щоб земля могла родити для прийдешніх поколінь. Зашуміли жита над тими місцинами, заколосились пшениці, мовби нічого й не було. Справді, все минає. Але ті, хто творив Перемогу, житимуть у народній пам’яті...
Микола Паровін теж залишається живим у пам’яті дружини Таїсії, сина Володимира та дочки Людмили, онуків Миколи і Сергія, правнуків Маші та Віті, а також друзів, учнів та всіх, хто його знав.
А в музеї історії ЗШ № 3 імені Олени Журливої з її колишнім випускником, воїном і педагогом Миколою Паровіним можна зустрітися вже на світлинах стендів, присвячених героїчним учасникам великої боротьби з найбільшим світовим злом — нацизмом (на знімку).
Кропивницький.
Фото з домашнього архіву Паровіних.
