Є між районним містечком Городище та селом Буда-Орловецька чудова місцина, що її здавна звуть Катеринівкою. Хто ж та жінка, чиє ім’я та легенди про неї дійшли до наших днів?

Народ увічнив у цій назві ім’я поміщиці Катерини Балашової, що жила тут наприкінці ХІХ — початку ХХ століть. За радянських часів краєзнавці, із зрозумілих міркувань, Балашовою не займалися. А шкода!

Катерина Балашова володіла усіма активами свого діда, відомого в імперії генерал-губернатора Новоросії Михайла Воронцова. В 1879 році померла її мати Софія Шувалова, від якої вона успадкувала першу частину земель і майна. Оскільки дядько, князь Семен Воронцов, помер бездітним, то 1884 року їй перейшли палаци у Криму та Мошногородищенський маєток (нині територія Черкаської області). За іншою версією — вона ще раніше орендувала маєток у Єлизавети Воронцової.

Крім незначної друкованої інформації, досі побутує чимало народних оповідок про графиню. Інколи вони чудернацькі, й відрізнити правду від вигадки непросто. Як, приміром, ставитися до розповіді, що Балашова за щось дуже розсердилася на рудих людей і наказала всіх, хто мав такий колір волосся, переселяти в село Буда-Орловецька? Зараз у Буді-Орловецькій не те що рудих — взагалі людей мало, половина дворів порожні. Але в районі про кожного рудого скажуть: «Він, мабуть, будянський». І обов’язково розкажуть про Балашову.

В деяких документах дівоче прізвище Катерини Андріївни вказане як Шувалова-Воронцова. У Криму Шуваловим належав гостьовий будинок Алупкінського палацу Воронцова. Нині там музей «Дім графа Шувалова». Один із їхніх маєтків був у Тальному, що біля Умані. Досі зберігся палац — мисливський будинок графа Шувалова. Хоч це й пам’ятка архітектури, сучасники не подбали, аби зберегти його в належному стані.

Судячи із давнього фотопортрету, замолоду Катерина Андріївна була дуже приваблива. 9 листопада 1869 року молода красуня вийшла заміж. Її чоловік, генерал-ад’ютант Микола Балашов (1840—1931), обіймав дуже високу посаду — обер-єгермейстера двору його імператорської величності. Тобто завідував усім мисливським господарством царя. Був членом государевої ради і дійсним таємним радником. Мав право подавати листи імператору, минаючи канцелярію. Був одним із відомих російських землевласників, віце-директором Товариства заохочення художеств.

Жила сім’я у Петербурзі у власному будинку на престижній Гороховій вулиці. Це була одна з найбагатших родин імперії. Мали маєтки, фабрики, рудники на Уралі, золоті копальні в Східному Сибіру. На 1906 рік за ними числилося 330 тисяч десятин землі, зокрема, в Київській губернії — 43 тисячі. Виховували трьох дітей: Петра, Андрія, Олександру.

Якщо взятися ретельно розплутувати густе гілля генеалогічного дерева, то можна встановити родинні зв’язки Катерини Балашової з Олександром Пушкіним та імператорською родиною. Є навіть фотографія 1913 року, де зафіксоване гостювання у Балашової сестри Миколи ІІ. Поважна гостя нанесла візит з нагоди святкування 300-ліття царювання сім’ї Романових. Її супроводжували фрейліни та козачий полк.

За переказами, свій Мошногородищенський маєток Балашова відвідувала раз на рік. Поїздом, де в неї був окремий вагон, приїздила на станцію Воронцово-Городище. Її особисту охорону складали черкеси. Тут пересідала в фаетон, запряжений шестериком коней. Ззаду стояв слуга й розкидав дітям цукерки та дрібні монети. Мощеною Графською дорогою їхала в Мошни, де була головна резиденція. Красувалися палац Балашових, розкішний парк на 100 гектарів. У звіринці утримувалися, зокрема, південноамериканські лами, подаровані Олександром І.

На цей період припадає активний розвиток системи медичного обслуговування простого народу. Коли Балашова приймала маєток, тут було дві лікарні. Вони не процвітали. Й Балашова заходилася приводити обидві лікарні у належний стан. Щороку витрачала на це по 8 тисяч рублів. На утримання місцевої освіти щороку йшло 13,5 тисячі рублів.

У 1892 році в наших краях почалася епідемія холери. Одразу була створена комісія по боротьбі з недугою, яку очолила Балашова. Знезаражували питну воду, копали нові криниці. Були відкриті 22 прийомні медпункти, прийняті на роботу додаткові лікарі. Діяли два «летючих загони», що відразу вирушали туди, де ситуація була найтяжчою. Із ними їздила і Балашова. Графиня відвідувала хворих, втішала їх сердечними, добрими словами, допомагала грішми, ліками, продуктами, вином, посудом.

У 1894 році, на відзначення 25-ліття подружнього життя Балашових, у Городищі та Мошнах були відкриті дві лікарні на 10 стаціонарних ліжок. У Городищі лікарем був А. Сікорський, у Мошнах — Т. Куклярський. Коштом маєтку вони  забезпечувалися житлом і кінним транспортом. Лікування було безплатне. В маєтку один заклад охорони здоров’я припадав на 17 тисяч населення, що відповідало тодішнім загальноприйнятим медичним нормам.

Селяни, які працювали на полях поміщиці, отримували щоденно: чоловіки — 25—30, жінки — 15—20 копійок. 

24 квітня 1905 року на сільській сходці городищанин І. Мусієнко вимагав, щоб поміщики наділили кожному чоловіку по дві десятини. Потім хтось потруїв поміщицькі посіви. А 4 червня 1906 року сходка вирішила не платити податки. Щоб покарати невдоволених, прибув кінний загін інгушів. У сутичці загинув один селянин. Одинадцятеро бунтівників тяжко поранили.

Після більшовицького перевороту 1917 року Балашова з чоловіком і дітьми виїхала зі свого кримського маєтку за кордон. Оселилися в Парижі. Померла 1931 року в містечку Вірофле.

Два розкішні мошнівські будинки графині були пограбовані й спалені селянами в жовтні 1919 року. Вибухнули багаті винні підвали. Півтори сотні ланей та інших тварин із звіринцю перестріляли і з’їли червоноармійці. Вартість тварин власниця оцінювала у 45 тисяч рублів.

Нині на місці колишньої резиденції Балашової, на мальовничих лісистих пагорбах, розташоване «Мошногір’я». На жаль, знамениті парки графині з великою колекцією екзотичних дерев і кущів поступово занепали, і зараз їх поглинули чагарі...

Володимир ЧОС, краєзнавець.

Черкаська область.

Графиня Катерина Балашова у молодості.

 

1913 рік. У Балашової гостює сестра царя.

Фотоілюстрації з архіву автора.