26 січня письменнику Степанові Пушику виповнилось би 76 років. Уродженець села Вікторів Галицького району залишив по собі шеститомне видання творів, численні поетичні та прозові збірки і публіцистику, фольклористичні дослідження, потужну епістолярну спадщину, майже 300 томів особистого рукописного щоденника.
Степан Григорович був головою підкомісії з питань національних меншин Комісії культури і духовного відродження Верховної Ради. Один із авторів Декларації про суверенітет України. Голова оргкомітету і перший голова Івано-Франківського крайового Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка.
Уже після смерті (14 серпня 2018 року внаслідок серцевого нападу) дружина Ганна Пушик (на знімку) разом із друзями письменника взялися впорядковувати його творчий спадок. Письменниця Ольга Слоньовська видала двотомник лірики С. Пушик «Я для Вкраїни жив». До нього увійшли поезії, які поет встиг підготувати для майбутньої книжки, над якою працював до останніх днів, а також варіанти відредагованих автором деяких раніше опублікованих поезій.
Академік Володимир Качкан у серії «Шевченківські лауреати» впорядкував книжку «За престолом нації». Тут подано аналіз багатої літературної спадщини Степана Пушика, його знаменитих романів «Страж-гора», «Галицька брама», «Бусова книга», де автор поєднує історію з міфологією та дослідженням місцевого фольклору.
Крім есе, статей, розвідок, діалогів та рецензій письменника, до книжки «За престолом нації» ввійшли понад 300 листів, написаних ним та адресованих йому. В них відображені літературні процеси різних періодів. А полеміка щодо авторства «Слова о полку Ігоревім» посідає тут чільне місце. Цією темою Степан Пушик вніс чимале сум’яття в тодішні наукові кола. Зате підігрів загальне зацікавлення «Словом...» та нашою історією.
Адресати його листів — відомі письменники та діячі культури, зокрема Володимир Івасюк, Іван Миколайчук та інші.
Після смерті Степана Пушика його вдова пані Ганна виконує важливу місію — опрацьовує рукописні щоденники письменника, яких налічується майже 300 томів.
«Важка праця, насамперед — морально. Біль не втихає. Бо наче наново переживаю особисті та суспільні події, відображені в записах покійного чоловіка. Зате відчуття, що він у них оживає. Працюючи над Степановими щоденниками, знаходжу дуже цікаві його висловлювання та роздуми, цитати. Хочу, щоб згадали про нього, пом’янули, він дуже любив людей, любив життя, любив мову рідну, захищав її, любив свою родину, дітей, онуків, та найбільше любив Україну», — розповіла Ганна Пушик.
Нижче подаємо кілька з тих роздумів Степана Пушика.
Івано-Франківська область.
Фото автора.
Нині в літературі процвітає новаторство для новаторства, але нема чи майже нема новаторства в літературі, яке було б закорінене в національний ґрунт (1996).
***
Нинішній Київ — це величезна купа історичного попелу, але в тому попелі є не тільки іскри вогню, й із цього легко розвести ватру (1989).
***
Мова — першооснова національного духу (1989).
***
Коли суспільство закрите, воно з’їдає самого себе (1989).
***
Не може вбога духом людина зробити світ красивим і багатим (1989).
***
Влада у вигляді піраміди стійка, але має маленьку голову (1989).
***
Цінність корупції у тому, що вона роз’їдає старе суспільство і створює нове (1989).
***
Поети — це півні, коли ще все і вся спить міцним сном, поети вже будять (1989).
***
Ніхто не хоче втрачати своє найбільше надбання, залишене предками, найбільший скарб — рідну мову, не хоче, щоб земля стала пустелею (1989).
***
Розмовляти за допомогою сили і зброї з душею людини — дурна затія. Можна вбити тіло, а душа випурхне й полетить (1989).
***
Нищення могил, знесення цвинтарів — це підрубування коріння нації (1988).
***
Молю Бога, щоб патріотизм не переродився у фанатизм, бо тоді загине все, загине Україна. На жаль, дехто у фанатизмі не бачить завтрашнього дня. Дорога далека й довга, а її дехто хоче перебігти як стометрівку (1989).
***
Народ, який постійно веде війни, не має майбутнього, бо у війнах гине цвіт, після якого залишаються голе дерево, гола земля, порожня колиска. Найкращих, найздоровіших, найвродливіших їсть війна (1989).
***
Страшні не ті, хто не розуміє, а страшні ті, хто не хоче розуміти (1989).
***
Думку й волю можна нав’язати тільки тому, хто не має своєї думки й сили волі (1989).
***
Політикою займаються курви і злодії, а чесному чоловікові це дається важко (1990).
***
Доля письменника — бути барометром епохи (1989).
***
Розумний думає, як вийти зі складної ситуації, а мудрий — як не потрапити в таку ситуацію (1990).
***
Поезія ситого серця боїться (1990).
***
Усі щасливі народи не мають історії. Найнещасливіший народ має велику історію (1990).
***
Не треба боятися сильного, а робити все, щоб і самому стати сильним (1990).
***
Людей треба скидати з високих посад, і тоді вони стають нормальними (1996).
***
Графоманія — невиліковна хвороба, як і рак, але від раку ліки, безсумнівно, винайдуть, але від графоманії — ніколи (1996).
***
Совість має бути у гармонійному поєднанні з розумом, а розум — із совістю (1996).
***
Моя Україна — гілка Божого саду (1996).
***
Крилаті вислови Степана Пушика:
Якщо навіть залишаться три українці, то я все одно буду українським письменником.
Якщо хтось думає, що нас можна подолати, то хай поцілується в ніс. Того не вийде!
Що таке чиновник? Це є той самий м’яч, поки на посаді — скаче, а коли спустити дух, то нема що копнути.
Ні Пушика вам, ні пера!
