Він пише: «Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми... то було (між них) три брати: одному ім’я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь... І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею... Зробили вони городок (і) на честь брата Їх найстаршого назвали його Києвом... Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Від них ото є поляни в Києві й до сьогодні. Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому (й) казали: «На перевіз на Київ». Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря».

Саме такими — мудрими, сильними, могутніми зображує засновників Києва художник-монументаліст, куратор мистецького проекту «Україна від Трипілля до сьогодення» Олександр Мельник у своїй роботі «Щек, Кий, Либідь і Хорив» (на знімку).

Літописець не вказує, коли саме троє князів із слов’янського племені полян заснували місто. На думку відомого історика Олександра Палія, спочатку Кий, Щек і Хорив збудували кожен своє укріплення на Київських горах, які отримали назви від імен братів — Щекавиця, Хоривиця (іменем сестри названа річка — Либідь), і потім об’єднали у місто, яке нарекли на честь старшого брата.

За версією історика, це, найімовірніше, сталося після 395 року, після остаточного розділу Римської імперії на Східну і Західну, та коли з’явився «грецький цар», тобто Візантійський імператор, з яким, за літописом, і зустрічався Кий. Найімовірніше, це був імператор Юстиніан I, союзником якого виступав полянський князь.

Олександр Палій наголошує, що Київ постав не пізніше VI століття, про що свідчать археологічні дані — залишки фортець і земляних валів на Старокиївській та інших київських горах, які й досі можна побачити. Датуються вони серединою I тис. н. е.

Дані про заснування Києва трьома князями наводить і давньовірменський історик Зеноб Глак у VII ст. Він повідомляє про «братів Куара, Мелтея, Хореана» з області Палун, які мали, як Кий, Щек і Хорив, кожен своє укріплення на горах, де і виросло велике місто.

Князь Кий, як і багато антських царів, ходив походами по Дунаю. Саме на цій річці він заснував місто Києвець, залишки його, як свідчать хроніки, ще існували в XI—XII століттях. Відлунням походів київського князя стала топоніміка — село Киово у Болгарії, Київ та Київці, а ще Житомир, Малин, Радичі, Болярка у Сербії, у Хорватії — Верховина, Рогатин, Біличі, Самбор.

Археологічні знахідки свідчать про те, що гори над Дніпром були заселені з давніх-давен і перші поселення тут, в районі Замкової гори, Подолу, Оболоні, з’явилися 15—20 тисяч років тому. Ще в 1893 р. першовідкривач трипільської культури Вікентій Хвойка на Подолі знайшов палеолітичну стоянку, названу Кирилівською. Під час її дослідження розкопав і залишки землянок із залишками печей, зроблених із глини, цілі керамічні посудини, уламки кераміки, фрагменти статуеток, знаряддя з рогу, кременю, каменю, глиняне намисто, що вже належали до іншої, пізнішої, доби. Першопоселенцям у цих містах давав життя Дніпро (Бористен), про яке перший історик Геродот у V ст. до н. е. писав, що річка «має найкращу і найсмачнішу рибу і таку ж воду, винятково чисту, блискучу і смачну до пиття, як ні в одній іншій річці».