Кожен має пройти своєю життєвою стежкою самостійно.

Канули в Лету ті часи, коли родини жили за класичним зразком Кайдашевої сім’ї. Коли невістки — без права голосу, зяті — у вічній непокорі. Нині молодь намагається будь-що облаштувати своє гніздечко без втручання батьків, нехай і найдосвідченіших та найрозумніших. А батьки своїми порадами прагнуть допомогти новоствореному подружжю уникнути якихось їхніх помилок. Та чи потрібні ті повчання? Як віднайти золоту серединку у спілкуванні?

І повітря тут ваше?

«Іноді я думала, як би втекти кудись світ за очі від того набридливого втручання у все, що я зробила. То макарони не так зварила, то рис злипнувся. Як я раділа, коли у свекрухи вийшли не вареники, а якесь місиво. «О, і у вас не все вдається!» — торжествуюче дорікнула я їй на нашій невеличкій спільній кухні. Влітку приходить і закриває кватирку у нашій кімнаті на двадцять квадратів. Я відкриваю — вона закриває. І так кілька разів, поки я делікатно не вивела її з кімнати зі словами: «А що, і повітря тут ваше?» Якось привезла та посадила собі на грядку кущик волошки, бо я з іншої області, в нас там росла ця синя квітка. Приходжу з роботи — її викинуто на смітник, мовляв, «нащо в городі той бур’ян»... Коли ми нарешті після двадцяти років спільного життя перебралися у новозбудовану хату, я найбільше боялася, що свекруха і далі приходитиме та заглядатиме до каструль», — розповідає немолода жінка Галина, котра нині сама вже двічі свекруха.

Галина добре засвоїла минуле та намагається убезпечити свої відносини із невістками від тої гіркоти. Виходить непросто. Якось мала невеличкі перемовини зі свахою, коли та поскаржилася на якусь неуважність дочки, а новоспечена свекруха підтакнула. Ці кілька фраз вийшли за межі таємності та стали предметом докору: «От, бачиш, і свекруха твоя теж зауважила це за тобою». Молода дружина вийшла із тої суперечки гідно. При першій же зустрічі зі свекрухою виважено та серйозно запропонувала: «Якщо маєте до мене якісь претензії, кажіть просто в очі». Конфлікт на цьому вичерпався. Подружжя мешкає окремо, із батьками дружні та привітні, хоч зустрічаються нечасто.

Наче ж добре діло зробила

«Телефоную до сина: пропоную привезти вишні з нашого саду. Той схвально підтримує пропозицію. На радощах набираю відерце стиглих ягід, а заодно дві трилітрові банки пересипаної цукром малини. Доправити було неважко, бо автобус зупиняється біля синового будинку», — розповідає інша співрозмовниця Оксана, ще зовсім молода жінка.

Син зустрів маму здивовано: для чого стільки всього привезла? Мав на увазі, що ненька привезе якийсь кілограм ягід поїсти. І що з цим багатством тепер робити? Оксана пропонує закрити на зиму. Відповідь: навіщо, коли тепер легко придбати все свіжим? Хто заморочуватиметься якимись закрутками? Обоє з подружжя працюють. Конфлікт на рівному місці. Вирішили нарешті із сином вибрати кісточки з вишні та заморозити. Невістка під час цієї розмови та процесу переробки зі своєї кімнати не виходила.

Ображена Оксана так і пішла, ледь не плачучи: наче ж добре діло зробила, а воно нікому не потрібне. Трохи заспокоїлася, пригадавши, скільки тих банок зі всякими вареннями щороку складує у підвалі. Кому то нині треба?

Та все ж образа труїла душу. Вдалася за порадою до знайомого психолога. Той розклав усе по поличках. По-перше, теперішня молодь справді напружено працює і не має часу навіть на приготування їжі. Стає нормою вечеряти десь у громадському закладі. А вільні хвилини використовують для саморозвитку, спільного дозвілля, культурного відпочинку.

«Не ставте свого сина чи доньку перед вибором: ви або дружина/чоловік. У серцях ваших дітей ви маєте свої ніші. Це не означає, що вас не люблять чи нехтують допомогою. Просто кожен прагне отримати свій досвід. Часи змінюються, сімейні стосунки теж. Треба пристосовуватися та давати свої поради тоді, коли їх попросять», — підсумував психолог.

***

І справді: ми пишаємося тим, що наші сини та дочки розумніші від нас. Прагнемо забезпечити їхнє гідне майбутнє, відгородити від помилок. Але іноді ті поради, що їх ми даємо своїм вісімнадцятирічним дітям, доходять до них у сорок.

«Після одруження ми мали невеличкий досвід життя із батьками дружини. Швидко зрозуміли, що добра не буде. Взяли у кредит квартиру, допомагали обидві наші родини. Тепер узагалі живемо в іншому місті. Коли навідуємося із дружиною до її чи моїх батьків, підкреслено ввічливі. Немає підстав для суперечок. Буває, що їдемо на відпочинок: я окремо зі своїми, дружина — зі своїми. Подорожуємо й спільно. Хтось подивується. Та я переконався: ті кілька днів уповні відчуваємо батьківську любов і турботу й віддаємо їм навзаєм із вдячністю», — підсумовує тему Владислав.

Івано-Франківська область.

Фото автора.