Петро Алексєєв (м. Хмельницький). «Депортація». Полотно, олія. 45x60. Картина з виставки німецьких художників України «Зустріч поколінь», присвяченої 80-річчю депортації німців.
Фоторепродукція з сайту dniprorada.gov.ua
80 літ тому, 28 серпня 1941 року, вийшов указ Президії Верховної Ради СРСР «Про переселення німців, які проживають в районах Поволжя». Одразу після цього почалася примусова депортація представників німецької національності до Сибіру та Казахстану. Людей вигнали з їхньої батьківщини, призначивши винними за національною ознакою, за те, що Німеччина розв’язала війну проти Радянського Союзу.
До практики масових примусових переселень радянська влада вдавалась і раніше, зокрема, вириваючи з корінням українських «куркулів». Усього за 1929—1933 роки було насильно переміщено понад 2,5 млн людей, 950 тис. з яких загинули, а з України — 1,7 млн і 200 тис. відповідно. Під час Другою світової війни радянський уряд перейшов до справжнісінької нацистської практики — точкового переселення окремих етнічних груп і цілих народів. Сталінське «велике переселення народів» — ще один злочин тоталітарного режиму проти своїх громадян, чиї життя і майбутнє комуністична диктатура принесла у жертву зовнішньополітичним амбіціям радянської імперії.
