До пам’ятника мужнім захисникам рідної землі постійно приходять люди, щоб покласти квіти і віддати данину пам’яті тим, хто ціною власного життя завоював нам мирне небо над головою.

До середини вересня 1941 року півкільце облоги навколо Одеси звузилося. Нашим чоти-рьом дивізіям протистояли 17 дивізій і 2 бригади противника. За декілька днів до кінця місяця ворогові вдалося в західних і південних секторах підійти до головного рубежу оборони, а у східному секторі — на ближні підступи і почати артилерійський обстріл Одеського порту. Систематичні вогневі обстріли далекобійних батарей, встановлених поблизу населених пунктів Чабанка і Гільдендорф (Красносілка), помітно ускладнювали проведення портових вантажно-розвантажувальних робіт, створювали реальну загрозу зриву постачання обложеного міста.

Висадка десанту в районі села Григорівка.

Єдиним виходом із ситуації, що склалася, було проведення контрнаступальної операції. Вона задумувалася як комбінований удар сухопутних військ із фронту і морського десанту з тилу. Кінцевою метою було оточення і знищення угруповання противника, що діяло між Малим Аджалицьким та Великим Аджалицьким лиманами на території колишнього Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області

Як морський десант командування Чорноморського флоту вирішило використовувати 3-й морський полк капітана Корня, формування якого було нещодавно завершено в Севастополі. Він включав у себе три батальйони морської піхоти і мінометну батарею загальною чисельністю 1920 осіб.

Забезпечити дії полку передбачалося шляхом висадки десантників, які повинні були порушувати зв’язок і управління військами противника, створювати паніку в його тилу, відтягуючи тим самим на себе частину сил і засобів.

План висадки Григорівського десанту.

У ніч на 22 вересня почалася висадка першого кидка десанту — роти під командуванням молодшого лейтенанта Чарупи. Бійці стрибали в море за 100—115 метрів від берега і з піднятою над головою зброєю, по груди в холодній осінній воді, йшли до берега. У речових мішках воїнів замість триденного запасу продовольства були подвійні норми патронів і гранат.

Досягнувши берега, передові групи запалили сигнальні вогні, орієнтуючись на які, висаджувалися інші підрозділи. Слідом за ротою Чарупи, висадилися ще дві роти 3-го батальйону під командуванням старшого лейтенанта Матвієнка. Морські піхотинці стрімкою атакою захопили ворожу батарею і відкрили з неї вогонь в бік противника. У цей само час був висаджений і парашутний десант, який впродовж декількох годин знищив п’ять ліній проводового зв’язку, командний пункт румунського піхотного полку, вивів із ладу майже 30 солдатів і офіцерів противника і до світанку з’єднався з наступаючими нашими підрозділами.

Унаслідок цієї операції був неабияк пошарпаний 5-й румунський корпус, 13-та і 15-та дивізії були розгромлені. Наші війська відкинули противника на 8—10 кілометрів від морського узбережжя.

Десант у районі села Григорівка був найуспішнішою тактичною операцією Чорноморського флоту в роки Другої світової війни. Його успіх був забезпечений ретельною розвідкою і раптовістю операції, доброю підготовкою особового складу військових підрозділів.

У повоєнні роки на місці висадки десанту встановлено пам’ятник, який і нині нагадує всім нам про ті події, що відбулися в ніч на 22 вересня 1941 року.

Серед учасників героїчного Григорівського десанту був і наш земляк — мешканець колишнього райцентрівського селища, на той час Комінтернівського, моряк, старшина першої статті, командир зенітної установки на крейсері «Червоний Крим» Петро Петрович Коваленко.

Петро Коваленко.

У молоді роки хлопцю з Чернігівщини довелося працювати і столярем, і шахтарем, і служити на Чорноморському флоті. Морська служба, якій Петро віддав непростих десять років життя, припала на роки Другої світової війни. Він брав участь у запеклих боях з ворогом, а згодом охороняв морські рубежі країни.

Проживаючи з 1949 року, після демобілізації, вже у згаданому населеному пункті, колишній фронтовик обіймав низку адміністративних та керівних посад у місцевих організаціях та підприємствах. Так, наприклад, він працював заступником директора районного цегельного заводу. І не багатьом з односельців було відомо, що поруч із ними проживає, працює чоловік мужньої долі, не побоюсь сказати, справжній моряк-герой. Автору цих рядків, як журналісту, доводилося зустрічатися з Коваленком, але він завжди досить скупо розповідав про свої воєнні будні, в тому числі і про участь у Григорівському десанті. Хоча повідати було про що.

Морська форма учасника Григорівського десанту П. Коваленка нині зберігається в родині доньки Валентини Сурженко, яка проживає в Доброславі новоутвореного Одеського району.

Ветеран війни був скромною, ввічливою людиною. Ці якості він прищеплював і підростаючому молодому поколінню.

Минули роки, зникла з карти світу держава, яка зупинила переможний хід фашистської армії, під чобітьми якої лягла вся Європа, але не зникла наша пам’ять про ті героїчні подвиги наших фронтовиків, декотрим з яких пощастило дожити до наших днів.

З роками поруч із монументом було встановлено й освячено поклінний хрест, який нагадує всім, хто приходить сюди, про необхідність морального очищення, життя за законами добра і любові до ближніх, священний обов’язок захищати Батьківщину.

Доброслав

Одеського району

Одеської області.

Фото наано автором.