Мій дідусь, Костянтин Миколайович Богданевич, фуражир колгоспу імені 12-річчя Жовтня, був призваний у листопаді 1939-го до 44-ї стрілецької Щорсівської дивізії, яку перекидали на Радянсько-фінську війну. Він та ще декілька односельців отримали повістки з Черняхівського військкомату.
Богданевичу було тоді 35 років. Сини Петро та Сашко не могли зрозуміти, куди забирають тата. Завжди весела дружина Олена, яку чоловік називав Галеною, була засмучена, плакала. Обійняла, поцілувала, вручила освячену ще 1928-го в Анно-Зачатіївській церкві села Забріддя іконку Миколи Чудотворця: «Спаси та збережи, Господи, мого Костика!»
Їздовий із першої бригади разом ще з трьома односельцями повіз його у райцентр Черняхів, а потім — у Житомир. Завантажили в ешелон, що рушив на Північ. Богунський полк 44-ї стрілецької дивізії прибув на станцію Кем (Карелія). Звідти — пішки до Ухти. Державний кордон — поряд. Перейшли його і рушили далі.
44-а стрілецька дивізія отримала завдання: завдати удару по населеному пункту Суомуссалмі, заблокувати дорогу Раате—Суомуссалмі й виручити сформовану в Тулі 163-ю дивізію, котра фактично потрапила у фінське оточення та стікала кров’ю.
Відступаючи, фіни спалили Суомуссалмі. Нині на гербі міста зображено три факели в пам’ять про це.
Наприкінці грудня фіни перенесли головний удар по 44-й дивізії на Раатській дорозі. Розчленували колону на шість частин і періодично завдавали вогневих ударів.
21 грудня 1939-го Сталіну виповнювалося 60 років. Радянські воєначальники хотіли подарувати йому швидку перемогу над фінами. Але 22 грудня біля Хаукіли, за 12 кілометрів від Суомуссалмі, фіни зупинили наступ Щорсівської дивізії.
Шинель, бавовняна гімнастерка та тонка білизна, брезентові черевики з семиметровими обмотками, будьонівка, брезентові рукавиці. Ось і все обмундирування солдатів у сорокаградусні фінські морози. Офіцери були одягнені значно краще: кожухи, шапки, валянки.
Для підтримання бойового духу червоноармійців запровадили «наркомівські 100 грамів». Якось привіз старшина горілки на 500 бійців. Ті, що випили понад норму, першими полягли в бою.
Привезли суп. Розкрили бачки польової кухні, а він кригою вкрився на сильному морозі. Хотіли до супу хліба шматок відрізати, а він замерз так, що треба сокирою рубати. Коні від морозів гинули. Їсти не було чого. Тож ходили до мертвих коней, відрубували шматки й гризли. А м’ясо сире. Потім — розлади шлунку, виснаження.
Часто бійці полювали на оленів. У казанах розтоплювали сніг. Щоб зігрітися, розкладали багаття — і ставали зручною мішенню для фінських снайперів. Що робити далі? Чекали наказу командирів.
Якось серед хвойного лісу натрапили на фінське поселення, п’ять будинків. Комори були забиті до самого верху різною консервацією. Бійці дивувалися: як ті банки відкривати? Бо в селі тоді ще не вміли консервувати. Лише в дерев’яних бочках солили. Тож узяли чисту скатертину, обмотали закриту кришкою скляну банку й розбили над мискою.
Часто підрозділи діяли розрізнено, на свій розсуд, лісами, через болота пробиралися до радянсько-фінського кордону. Напередодні нового 1940 року бійцям видали биті валянки, шапки-вушанки, теплі рукавиці. Просувалися замерзлим болотом неподалік дороги. Сміливо пішли в бій і... понабирали повні валянки води. Крижана вода перетворювалася на лід. Скидали валянки, гріли ноги шинелями. Хто вчасно цього не зробив, тим у медсанбаті ампутували кінцівки разом із валянками. Отаке було в снігах Суомі.
Дідусь згадував, як задивився на казкову ялину й заснув. Якби не товариш, родом із сусіднього села Вигода, почив би вічним сном.
А потім — поранення в голову. Діда врятували санітари. Після одужання він знову потрапив у свій полк, що після нищівної поразки був сформований заново.
У квітні 1940 року Богданевич повернувся додому. Поранений, погано бачив на праве око. Рідні зустріли його радісно. Сини Петро та Сашко не відходили від тата. А якою щасливою була дружина Галена! Вона твердо вірила, що залишитися живим чоловіку допомогла освячена іконка Миколи Чудотворця.
Старшину Костянтина Богданевича запросили на роботу у Черняхівський райвійськкомат. А потім чотири роки воював із німецькими загарбниками. Після демобілізації багато літ трудився в колгоспі. Був роботящим та ініціативним. У 1946-му організував успішну сівбу зернових у першій бригаді. Сьогодні вже й не всі уявляють, як у ті часи було сіяти...
Дідусь так намерзся у снігах Фінляндії, що завжди, навіть у невеликий мороз, одягав рукавиці з овечої шкури. Про події тої війни лише пошепки насмілювався розповідати. Адже більшість бійців дивізії залишилася в снігах Суомі.
* * *
105 діб тривала Радянсько-фінська війна. Вона стала найтрагічнішою сторінкою взаємин СРСР та Фінляндії. Кожен фінський боєць, полеглий тоді, був похований із почестями. У Лапландії, де загинула 44-а стрілецька дивізія, пам’ятають про неї. А тіла тисяч її солдатів залишилися вічно лежати у снігах Суомі.
З 2005 року жителя Коростишева Леоніда Олександровича Костюка, дід якого Федір Данилович навічно залишився у снігах Суомі, непокоїла думка: «Невже ми, українці, не можемо увічнити імена наших солдатів з Житомирщини й встановити їм обеліск на місці боїв?» З метою збирання коштів на спорудження, перевезення та встановлення пам’ятника у Фінляндії у Коростишеві заснували благодійну організацію «Пам’ять». Ініціативу на себе взяв Леонід Костюк.
У 2009-му коростишівський скульптор Віталій Рожик і його дружина Наталія за проектом львівського архітектора Андрія Дацька безплатно виготовили монумент «Україна молиться за душі загиблих». Одна частина символізує льодову скелю. У ній — оздоблена українським орнаментам ніша, що нагадує каплицю. З ніші виступає світлий образ Пресвятої Богородиці, яка тримає покров, увінчаний калиновими кетягами. На постаменті викарбувано українською та фінською мовами: «Україна молиться за душі загиблих», а над склепінням Богородиці — слова із Біблії: «І перекують мечі свої на лемеші. Не підніме меча народ на народ».
Через багато літ нащадки українських солдатів ушанували полеглих, чиї душі тужать за Батьківщиною. Вони знайшли прихисток біля монумента, спорудженого земляками. Фінська громада допомогла змонтувати пам’ятник.
Він символізує примирення фінського та українського народів. Скульптура уособлює вічний спокій полеглих, спонукає до покаяння, застерігає від загарбницьких воєн. Монумент дбайливо доглядає муніципалітет комуни Суомуссалмі.
За вагомий внесок у справу увічнення пам’яті загиблих воїнів 44-ї стрілецької дивізії у снігах Суомі скульптору Віталію Рожику присвоєно звання «Заслужений художник України».
Організатору, керівнику благодійної організації «Пам’ять» Леоніду Костюку вручено орден «За заслуги» ІІІ ступеня.
Петро ГРАДОВСЬКИЙ, член Національної спілки краєзнавців України.
Житомирська область.
Розбиті радянські гармати на дорозі Раате.
Фото з Військового фотоархіву Фінляндії «SA-Kuva».
Делегація з Житомирщини під час відкриття пам’ятника (2009).
Фото з архіву.
