70 років тому, 20 липня 1944 року, на Адольфа Гітлера в його ставці «Вовче лігво» у Східній Пруссії було вчинено замах. Головним виконавцем і одним із організаторів військової змови проти фюрера був начальник штабу Резервної армії полковник Клаус Шенк фон Штауффенберг, який і приніс вибухівку в ставку. Але Гітлер уцілів. Сотні учасників змови, насамперед кадрові військові з родовитих німецьких родин, були страчені.

Починаючи з 1952-го, в берлінському меморіальному комплексі «Німецький Опір» цього дня проходить щорічна церемонія, присвячена пам’яті борців з нацизмом. Представники влади, політичних партій, громадських організацій і звичайні громадяни приносять сюди вінки, вшановуючи розстріляних учасників змови проти Гітлера. І минулої неділі в Берліні пройшли пам’ятні заходи з нагоди  70-ї річниці невдалого замаху. Президент Німеччини Йоахім Гаук (на знімку) поклав вінок до комплексу будівель Бендлерблок у берлінському районі Тіргартен, у якому були розстріляні учасники змови на чолі із Клаусом Шенком фон Штауффенбергом. Мужність офіцерів вермахту можна розглядати і як заклик до сучасників. День 20 липня нагадує про те, наскільки важливо боротися за цінності демократичного суспільства й брати на себе відповідальність, наголосив Йоахім Гаук.

Протягом тривалого часу до вчинку змовників, як і до організатора замаху на Гітлера, в німців було дуже різне ставлення. Одні вважали їх героями, інші — зрадниками, які порушили присягу. Тверезіші голови зійшлися на думці, що спроба вищих офіцерів у такий спосіб переломити хід війни, запобігти катастрофі — трагічна сторінка в історії країни.

І, звісно, найпильніша увага — до особистості організатора змови — аристократа, який зробив блискучу військову кар’єру, Клауса Шенка фон Штауффенберга. Свого часу деякі радянські історики намагалися пояснити його вчинок мало чи не симпатією до СРСР. Звичайно, нічого такого й у помині не було. Фон Штауффенберг — дитя своєї батьківщини, справжній кадровий військовий. Він брав участь у захопленні Судетськой області Чехословаччини. Потім — Польща, початок Другої світової. У січні 1940-го в листі дружині він ділиться своїми враженнями: «Цей народ неймовірно простий, тут дуже багато євреїв і дуже багато змішаних. Це народ, який лише під батогом почувається нормально. Тисячі взятих нами в полон стануть хорошою підмогою в нашому господарстві...»

Тож які події мали відбутися, щоби Клаус фон Штауффенберг та інші офіцери, ризикуючи власним життям, спробували знищити того, з чиїм іменем вони йшли завойовувати для рейха нові землі?

Уже перша поразка німецьких військ під Москвою посіяла сумніви в правильності стратегії фюрера. Але йшла війна, і кадрові військові коливалися: убивство або відстороненням харизматичного вождя нації послабило би Німеччину. Так думали тоді багато хто з майбутніх змовників з офіцерського корпусу. Але в 1942—1943 роках настрої в опозиційних колах змінилися. Після Сталінграда для Штауффенберга не залишалося жодних сумнівів: війну програно, а усвідомлення того, що Німеччина — на порозі краху, спонукало до рішучих дій.

Так, організація змови й сам акт замаху вже розкладено «по полицях». Тепер зрозуміло, що багато чого було зроблено не так і не тоді, що збіг обставин теж не сприяв успіху. Але чи була це тільки невдача, що спричинила смерть сотень людей, які хотіли іншої долі для свого народу й для своєї батьківщини?

...Вирушаючи на виконання своєї місії, фон Штауффенберг, як справжній військовий, не виключав найгіршого для себе розвитку подій. Прощаючись із дружиною на порозі будинку, він сказав: «Хто знайде в собі мужність зробити це, той ввійде в історію як зрадник. Але якщо він відмовиться це зробити, то буде зрадником перед своєю совістю». Так у своїй книзі «Ніна Шенк фон Штауффенберг. Портрет» передає слова матері молодша донька Клауса фон Штауффенберга Констанція, яка народилася у в’язниці вже після смерті батька...

 

Берлін.

Фото автора.