В Україні триває чергова хвиля часткової мобілізації, яка покликана провести масштабну ротацію військовослужбовців у східних областях та створити боєздатний військовий резерв. І хоча це вже не перша хвиля, та питань у потенційних військовослужбовців лишається чимало. «Голос України» вирішив розставити крапки над «і», відповівши на найпоширеніші запитання наших читачів. Нагадати, як, за буквою закону, має відбутися мобілізація.

Чи законна мобілізація на АТО?

Те, що події на сході країни офіційно названо Антитерористичною операцією, дає привід для спекуляцій на тему: «а чи можна взагалі призивати на АТО».

З юридичної точки зору, виходячи із чинного на сьогодні законодавства, відповідь очевидна — так.

Конституція України надає повноваження Президенту приймати відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в країні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності (ч. 20 ст. 106 Конституції України).

Водночас ст. 4 Закону «Про оборону України» стверджує: у разі збройної агресії або загрози нападу на Україну Президент приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію.

Таким чином, для оголошення мобілізації і визнання її законною офіційно оголошувати війну не потрібно, достатньо лише наявної загрози нападу на Україну.

Як вручається повістка?

Перше, що потрібно знати потенційним військовим: мобілізація стосується військовозобов’язаних запасу у віці від 20 років до граничного віку перебування в запасі першого або другого розряду. Сьогодні — це чоловіки від 20 до 60 років (рядовий і сержантський склад), до 60 років (молодший та старший офіцерський склад), до 65 років (вищий офіцерський склад), придатні до військової служби.

Вручити повістку можуть не тільки вдома, а й на роботі. Та важливо пам’ятати, що врученою вона вважатиметься лише за умови, що на ній особисто розписався сам призовник. А от вручати повістку не обов’язково повинен представник військкомату — згідно із законодавством це може бути навіть працівник ЖЕКу.

Не вважатимуться врученими повістки: залишені у дверях, поштовій скриньці, передані через родичів чи повідомлення по телефону. За великим рахунком, на них можна взагалі не реагувати. І в подальшому слугувати доказом ухилення особи від призову вони не можуть.

Натомість у разі, коли призовник особисто відмовляється брати повістку, представники військкомату чи інші уповноважені особи зобов’язані скласти відповідний акт про відмову (де будуть зафіксовані фактичні обставини відмови призовника від отримання повістки), що слугуватиме підставою для притягнення особи до відповідальності.

Ще один нюанс. Призовник спочатку може отримати повістку з пропозицією «з’явитися у військкомат для звірки облікового запису або співбесіди». Або ж із вимогою: «з’явитися до військкомату для проходження медкомісії». І тільки після цього уже приходить безпосередньо сама повістка про мобілізацію з вимогою: «наказую з’явитися з речами в зазначений пункт збору». Така повістка матиме юридичну силу в разі, коли призовник пройшов співбесіду, отримав позитивний висновок медичної комісії і має мобілізаційне розпорядження.

Необхідно зауважити, що досить багато хто ототожнюэ мобілізаційне розпорядження і повістку. 

Мобілізаційні розпорядження — це не повістки, вони не означають, що того, хто їх отримав, фактично призивають до лав армії. 

Це адміністративний документ, який інформує військовозобов’язаного, що військовий комісаріат розраховує на нього у визначений термін (відкритої військової агресії якоїсь із держав, оголошення повної мобілізації та військового стану на території всієї держави) визначеної військової частини.

Що далі?

У повістці мають бути вказані час та адреса, куди повинен прибути військовозобов’язаний (збірний пункт чи військкомат) із речами та документами, визначними у повістці. З собою необхідно взяти саму повістку (мобілізаційне розпорядження), військовий квиток, паспорт та інші речі, вказані у повістці (мобілізаційному розпорядженні). Також на ній обов’язково має бути прізвище та ім’я особи, яка підлягає мобілізації, підпис районного військового комісара, гербова печатка.

Медичний огляд призовника

Відповідно до ч. 10 ст. 2 Закону «Про військовий обов’язок і військову службу», громадяни України, які призиваються чи приймаються на військову службу, і військовозобов’язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями під час проведення мобілізації, проходять обов’язковий медичний огляд.

Особливості проходження медичного обстеження військовозобов’язаними та резервістами під час мобілізації на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров’я України (ч. 5 ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Зауважимо, що законодавство гарантує збереження за особою місця роботи (посади) і середньої зарплати на час проходження нею медичного обстеження за направленням військкомату.

На медичний огляд слід приходити з медичними картками та іншими документами про стан здоров’я. Якщо людина має хронічні захворювання, що можуть перешкодити їй належним чином виконувати військовий обов’язок, і знає про них —  медкомісії потрібно надати всі необхідні довідки від лікарів, що підтверджують діагноз. Важливо, що до уваги беруться висновки лише із державних медичних закладів.

У разі, коли комісія таки визнала військовозобов’язаного «придатним», але сам він із цим не погоджується — його можуть відправити до лікувальних закладів на амбулаторне обстеження, потім, можливо, ще й на стаціонарне.

Якщо, попри це, особу визнали «придатною до служби» і призовна комісія все ж винесла рішення про призов, з яким призовник не згоден, він має можливість оскаржити це рішення до вищої комісії або в суді.

Для спростування висновків медичної комісії потрібно надати документальні підтвердження про наявне захворювання, які слугуватимуть доказами у суді. 

Зауважимо, що з моменту подачі заяви про оскарження рішення до дня набуття рішенням суду законної сили, як правило, минає досить багато часу. Протягом цього періоду військовозобов’язаний не може бути направлений на проходження військової служби.

Відповідальність за ухилення

Що загрожує тим, хто відмовився взяти в руки зброю і не пішов служити, отримавши повістку про мобілізацію? За ігнорування повістки, нез’явлення у військкомат і ухилення від військової служби передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність.

Зокрема, кримінальна відповідальність за порушення законодавства про військову службу може бути застосована до особи лише в порядку, визначеному Кримінально-процесуальним кодексом: заява про злочин повинна бути зареєстрована у єдиному реєстрі досудових розслідувань, особі особисто має бути вручене повідомлення про підозру працівниками правоохоронних органів. Як правило, особі інкримінується стаття 336 Кримінального кодексу («ухилення від призову за мобілізацією»). Покарання за цією статтею передбачає позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.

При цьому важливо знати, що кримінальна відповідальність за ухилення від мобілізації може застосовуватися лише до громадян, які особисто отримали повістки (розписалися за їх отримання), проте їх проігнорували, тобто свідомо й повністю умисно ухилилися від мобілізації.

А якщо військовозобов’язаний особисто не отримував повістку, то законних підстав звинувачувати його в умисному ухиленні від мобілізації немає.

Якщо аналізувати останню судову практику, то можна дійти висновку, що основними доказами вини за такими справами є отримані повістки про виклик до військового комісаріату та свідчення особи, яка визнала вину в умисному ухиленні від мобілізації.

Увага! Відбуття покарання не тягне за собою звільнення від виконання обов’язку, внаслідок невиконання якого накладено покарання.

Інфографіка Укрінформу.