Недосвідчені квітникарі часто вважають, що під час висадки поряд різних сортів гладіолусів відбувається їх перезапилення, й це впливає на забарвлення розквітлої квітки гладіолуса. Але це не так.

Перезапилення не виключене, але щоб побачити його результат, слід спершу отримати насіння, потім посіяти його й виростити бульбоцибулини (сіянці). А ось уже сіянці справді можуть виявити різне забарвлення квітки. Під час вегетативного розмноження (бульбобруньками й молодими бульбоцибулинами) декоративні ознаки гладіолусів не змінюються.

На зміну забарвлення можуть впливати інші чинники. Часто в процесі вирощування квітникарі-початківці висаджують гладіолуси без певного порядку, не записують назви сортів, не складають план-схему посадок, поділяючи гладіолуси лише за кольоровими відтінками: тут у мене буде рожевий, а отут — червоний. Викопують і зберігають посадковий матеріал без дотримання загальноприйнятих правил, а під час зберігання вибраковують ушкоджені бульбоцибулини. В результаті залишаються один-два найвитриваліших сорти, часто найменш декоративні. Під час посадки наступного року виникає враження, що всі сорти набули одного забарвлення: в одного залишились лише червоні, в іншого — рожеві. Тому важливо висаджувати гладіолуси сортовими групами, складати план-схему посадок.

Це корисно й тому, що часто декоративніші сорти — примхливіші, а стійкіші й непримхливі (які, можливо, поступаються за декоративними ознаками), швидше й краще розвиваючись, можуть подавляти ріст сусіднього декоративнішого, але менш стійкого сорту. Врешті один сорт поступово витісняє інший. Тому слід висаджувати, викопувати і зберігати бульбоцибулини окремо за сортами.

Деякі квітникарі не вибирають ретельно із землі «діток» гладіолусів під час викопування, тому та їх частина, що залишилась у землі, у теплі зими благополучно зберігається й проростає весною, засмічуючи сортові посадки гладіолусів. Ось так серед посадок одного сорту з’являються гладіолуси з іншим окрасом квітки. Щоб уникнути цього, слід щорічно змінювати місце посадки гладіолусів і ретельно восени вибирати із землі їхніх «діток». Деяке відхилення в інтенсивності забарвлення квітки гладіолуса може спостерігатися в рослин, вирощених з дуже старих бульбоцибулин. Найякіснішу квітку дає, зазвичай, 2—3-річна бульбоцибулина. З бульбоцибулин, старших 4 років, квітконоси виходять слабші, зменшується кількість квіток, їх забарвлення стає тьмяне. Щоб цього не сталося, слід постійно підрощувати молодий посадковий матеріал і вчасно замінювати ним старі бульбоцибулини.

Інколи зміна забарвлення квітки може бути наслідком ушкодження гладіолусів вірусними захворюваннями. Вірусні хвороби можуть проявлятися різноманітними штрихами, крапами на пелюстках, зміною інтенсивності забарвлення. Такі рослини треба обов’язково видаляти з посадок разом з грудкою землі і спалювати.

Владислава ПАТОКА, кандидат біологічних наук.