Мандрівник, природодослідник, історик, археолог, знавець семи мов Микола Пржевальський (на знімку) народився 12 квітня 1839 року.
Шляхетський рід Пржевальських походить від українського козака Кирила Перевала. Як розповідають відомий білоруський історик Олександр Тарас та його український колега Віктор Урбан, у Лівонській війні, що тривала майже два десятиліття у XVІ столітті, на боці Речі Посполитої проти Московії хоробро билися й загони запорожців.
Особливо наші козаки відзначилися у тривалих боях під Полоцьком у 1579 році. Серед героїв взяття цього давнього міста був і запорозький козак Кирило Перевал, який за свою хоробрість отримав від польського короля Стефана Баторія дворянство та родовий герб із зображенням на червоному тлі срібного лука зі спрямованою вгору стрілою та «ушляхетнене» прізвище Перевальський. Згодом українські шляхтичі вже мали прізвище на польський манер — Пржевальські. Дід мандрівника Казимир Фомич Пржевальський не закінчив польської єзуїтської школи, утік із неї і перейшов у православну віру, перемінивши ім’я Казимир на Кузьму.
Його син Михайло був призначений на військову службу. Однак після 15 років у армії через хворобу був звільнений у чині штабс-капітана. У 1838-му він одружився з Оленою Олексіївною Каретниковою. А 12 квітня 1839 р. у с. Кімборово Смоленської губернії у них народився перший син Микола, майбутній мандрівник.
Батько помер, коли Миколі було 7 років. Мати самотужки виховувала трьох синів у маєтку Відрадне. В 16 літ Пржевальський закінчив Смоленську гімназію і пішов добровольцем на військову службу, отримавши чин унтер-офіцера. Після п’яти років служби вступив до Академії Генерального штабу. Крім основних предметів, він вивчав праці вчених-географів Ріттера, Гумбольдта, Ріхтгофена і Семенова. Там же підготував курсову роботу «Військово-статистичний огляд Приамурського краю», на основі якої 1864-го його обрали дійсним членом географічного товариства.
Після закінчення академії Микола Михайлович знову потрапив у Полоцький полк, що розташовувався в м. Кременець на Волині. Невдовзі його перевели у Варшавське військове училище викладачем географії та історії. Він виявився прекрасним педагогом: добре знав свій предмет і зацікавив ним слухачів. Юнкери часто збиралися в нього на квартирі, слухаючи хлібосольного хазяїна. Викладачем він був безкомпромісним — ставив незадовільні оцінки навіть улюбленим учням, незважаючи на вмовляння.
Незадоволений існуючим підручником, Пржевальський написав новий — «Записки із загальної географії для юнкерських училищ».
М. Пржевальський був абсолютно байдужий до чинів, звань і нагород, але небайдужий до живої дослідницької роботи. Горілки не пив узагалі, ухилявся від гульні, весь час проводив на полюванні, збирав гербарій, займався орнітологією. Він відкрив сотні нових видів рослин, десятки нових видів тварин! Велику увагу у своїх роботах приділяв населенню тих районів, через які проходили його експедиції. Пржевальський був не просто мандрівник і вчений, він був патріот свого народу. Всі його помисли і дії були спрямовані на розвиток науки. Дослідник описав два нові види тварин — коня Пржевальського і ведмедя-пищухоїда. Підсумком трьох його експедицій були принципово нові мапи Центральної Азії.
10 років 7 місяців і 12 днів Пржевальський провів у важких експедиційних умовах, працював за десятьох. Великий дослідник мав найвищі нагороди — золоті медалі від Паризького, Берлінського, Стокгольмського, Італійського географічних товариств, медаль «Пальма Академії» французького Міністерства народної освіти, Королевську медаль Лондонського географічного товариства... Британське товариство присудило йому золоту медаль, зазначивши, що досягнення мандрівника перевершують усе зроблене іншими дослідниками з часів Марко Поло.
Микола Михайлович був відданим товаришем, але все життя уникав серйозних стосунків із жінками, бо «вони фантазерки та плітухи». Але зберігав Пржевальський фотопортрет ставної чорнобрової красуні Тасі Нуромської. Він був старший, але вони подружилися, Микола Михайлович захопився дівчиною, став відвідувати маєток її батьків.
У щоденнику Пржевальського є сторінка, що зберігає запис про велику мрію: відвідати столицю Тибету — Лхасу. Тут же закладка — фото пишноволосої красуні і її підпис:
«Поглянь на мій портрет — чи подобаюся я тобі? Ах, не ходи в Тибет! У тиші живи собі». На цій само сторінці й відповідь Пржевальського: «Не зраджу до труни того ідеалу, якому присвячене все моє життя. Написавши, що потрібно, знову махну в пустелю, де при абсолютній свободі у справі до душі, звичайно, буду сто разів щасливіший, ніж у роззолочених салонах, які можна придбати одруженням».
За сімейними переказами, в останню зустріч із Миколою Михайловичем, перед його від’їздом в експедицію, Тася відрізала свою косу і подарувала йому на прощання.
Сестрам вона оголосила, що її коса подорожуватиме з Миколою Михайловичем до їхнього весілля... Але весілля не відбулося. Поки Пржевальський був в експедиції, Тася несподівано померла від сонячного удару під час купання.
...У селищі Каракол, поблизу східного берега Іссик-Куля, 49-літній мандрівник захворів на черевний тиф і помер 1 листопада 1888 року. На могильному надгробку — скромний напис: «Мандрівник М. М. Пржевальський». Так він заповідав. 1889-го Каракол було перейменовано у Пржевальськ.
Запоріжжя.
