Це головне державне свято, яке зафіксувало проголошення суверенітету країни від Британської імперії у 1947 році. Хоча формально передача влади відбулася в ніч з 14 на 15 серпня, саме 14 серпня стало офіційною датою, яка символізує початок нової епохи в історії пакистанського народу.

Історичне підґрунтя появи Пакистану сягає глибоких змін, що відбувалися в Південній Азії протягом ХІХ—ХХ століть. Після придушення Повстання си-паїв у 1858 році Велика Британія запровадила пряме колоніальне управління, утворивши адміністративну структуру, відому як Британська Індія. Спершу, в 1885 році, для представлення інтересів населення було створено Індуський національний конгрес. На початку своєї діяльності він об’єднував як індуїстів, так і мусульман, однак із часом зосередився переважно на індуїстських політичних цілях. Це викликало занепокоєння мусульманської громади, яка почала шукати власні форми представництва.

У 1906 році мусульманські лідери заснували Всесвітню мусульманську лігу (All-India Muslim League) — політичну силу, що відстоювала права мусульман у багатонаціональному середовищі колонії. А вже в 1930 році відомий поет і філософ Мухаммад Ікбал публічно запропонував створити окрему мусульманську державу на північному заході Британської Індії. Його ідеї знайшли політичне втілення у Лахорській резолюції, ухваленій 23 березня 1940 року. Документ проголошував необхідність формування незалежних держав у регіонах, де мусульмани становили більшість.

Після завершення Другої світової війни Велика Британія, виснажена економічно та політично, оголосила про намір надати колоніям незалежність. Однак спроби зберегти єдину індійську федерацію зазнали невдачі: мусульмани побоювалися втратити свій політичний вплив у державі з індуїстською більшістю. Релігійні, культурні, економічні та політичні відмінності стали визначальними чинниками для розділу колонії.

14 серпня 1947 року було офіційно проголошено незалежність Пакистану. Мухаммад Алі Джинна, якого в народі називають Quaid-e-Azam (Великий Лідер), став першим генерал-губернатором країни, а Ліакат Алі Хан — першим прем’єр-міністром.

Причини створення Ісламської Республіки Пакистан були багатогранними: релігійний чинник — мусульмани, які становили близько чверті населення Британської Індії, прагнули гарантій збереження своєї віри та традицій у державі з індуїстською більшістю; політичне відсторонення — побоювання, що мусульманські регіони в спільній країні не матимуть достатнього представництва; культурні відмінності — різні мови, правові традиції, звичаї та спосіб життя; економічні інтереси — прагнення зберегти контроль над ресурсами й уникнути залежності від індуїстських економічних центрів.

Розділ Британської Індії став одним із наймасштабніших переміщень населення в історії. Понад 14 мільйонів людей змушені були залишити свої домівки, мігруючи через нові кордони відповідно до релігійної приналежності. Трагедію посилили масові заворушення і насильство, в яких загинуло понад мільйон осіб. Особливо болючим питанням залишилося визначення статусу Кашміру, що стало причиною кількох воєн і триваючого конфлікту між Індією та Пакистаном.

Сьогодні святкування Дня незалежно-сті в Пакистані є масштабною подією, що об’єднує націю. Урочистості розпочинаються з підняття державного прапора в столиці Ісламабаді, після чого лунають звернення президента та прем’єр-міністра. Міста, серед яких Лахор і Карачі, прикрашають зеленими й білими прапорами, вулиці наповнюються музикою, влаштовуються паради, культурні фестивалі та святкові феєрверки. Національний гімн «Кауми тарана» звучить на головних майданах країни, а люди вдягають вбрання у кольорах прапора, виражаючи патріотизм і вдячність борцям за свободу. День незалежності для пакистанців — це не лише свято минулого, а й нагадування про ціну свободи, значення єдності та відповідальність перед майбутніми поколіннями.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.