Ця дата має особливе значення для мільйонів індонезійців: саме цього дня у 1945 році було проголошено незалежність від колоніального панування Нідерландів, яке тривало понад три століття.
Індонезійський архіпелаг, до складу якого входить понад 17 тисяч островів, з XVI століття став об’єктом інтересу європейських колоніальних держав. Найбільший вплив отримали голландці, які у XVII столітті через Ост-Індську компанію поступово встановили контроль над більшістю територій, перетворивши їх на Голландську Ост-Індію. Протягом століть індонезійці неодноразово піднімали повстання, але вони жорстко придушувалися. Лише в XX столітті почав формуватися потужний національний рух, натхненний ідеями самовизначення та рівності народів. Під час Другої світової війни країну окупувала Японія (1942-1945), що фактично послабило голландський контроль і дало новий поштовх до боротьби за незалежність.
17 серпня 1945 року, за два дні після капітуляції Японії, провідники національного руху Сукарно та Мохаммад Хатта в Джакарті оголосили про створення незалежної Республіки Індонезія. Цю подію тепер називають Proklamasi Kemerdekaan (Прокламація незалежності). В тексті декларації було зазначено, що з цього моменту влада країни перебуває в руках індонезійського народу. Втім, Нідерланди не визнали цього акта й спробували відновити колоніальне панування. Почалася чотирирічна війна за незалежність, яка закінчилася лише в 1949 році міжнародним визнанням Індонезії як суверенної держави.
День Незалежності в Індонезії — це не лише офіційні церемонії, а й справжнє народне свято. Ранок починається з урочистого підняття національного прапора «Sang Saka Merah Putih» («Червоне і Біле») на площі перед президентським палацом у Джакарті. Церемонію транслюють по телебаченню на всю країну. В містах і селах відбуваються паради, концерти, спортивні змагання, а також колоритні традиційні конкурси, відомі як «lomba». Серед них — перегони у мішках, перетягування канату, лазіння на змащений стовп за призами. Такі забави символізують єдність і витривалість народу. Вулиці прикрашають червоно-білими прапорами та гірляндами, на державному рівні вручають нагороди видатним громадянам.
Червоний колір прапора Індонезії символізує мужність і пролиту кров борців за свободу, білий — чистоту намірів і духовність. Гасла цього дня — єдність, незалежність і розвиток.
Для індонезійців 17 серпня — не лише згадка про минуле, а й нагадування про відповідальність перед майбутнім. Це день, коли нація згуртовується, щоб пам’ятати ціну свободи та будувати гідне життя для наступних поколінь.
Індонезія — четверта за чисельністю населення країна світу та найбільша мусульманська держава. Острів Ява, де відбулося проголошення незалежності, залишається політичним і культурним центром країни. Сукарно став першим президентом Індонезії, а Мохаммад Хатта — першим віце-президентом. І хоча незалежність була проголошена в 1945 році, остаточне визнання Індонезії як держави відбулося лише після Гаазької конференції 27 грудня 1949 року.
День Незалежності Індонезії — це яскраве поєднання патріотизму, культурної спадщини та народного свята. 17 серпня країна згадує своїх героїв, святкує здобуту свободу та надихається на нові досягнення.
Пресслужба Апарату Верховної Ради України.
