Задовго до європейської колонізації на цих землях існували могутні державні утворення: королівства Такрур, Намандіру, імперія Джолоф та інші.
Вони вели активну торгівлю із сусідніми народами та підтримували зв’язки з великими імперіями Західної Африки.
Із XV століття на узбережжі з’явилися спочатку португальці, а пізніше голландці, англійці та французи, які боролися за контроль над регіоном.
У XVII столітті Франція утвердилась як головна колоніальна сила, зробивши район Дакара важливим центром трансатлантичної торгівлі рабами.
У ХХ столітті процес деколонізації охопив усю Африку. У 1959 році Сенегал разом із Французьким Суданом створив Малійську федерацію — автономне об’єднання у складі Французької
співдружності. У квітні 1960 року Франція підписала угоду про передачу влади федерації, а в червні було проголошено її незалежність. Проте союз Сенегалу й Судану проіснував недовго. Уже 20 серпня 1960 року Сенегал вийшов із федерації та проголосив незалежність як самостійна держава. Саме ця дата вважається днем заснування Республіки Сенегал.
Першим президентом країни був Леопольд Седар Сенгор — відомий поет, мислитель і політичний діяч, що став символом національного відродження. Поряд із ним ключову роль відігравав прем’єр-міністр Мамаду Діа. Однак політичні суперечності між ними в 1962 році призвели до невдалої спроби перевороту та усунення Діа. Надалі Сенгор зосередив у своїх руках владу, але водночас активно займався розвитком культури та освіти. У 1980 році він добровільно залишив посаду президента, що стало безпрецедентним кроком для африканських держав того часу.
Його наступником став Абду Діуф, який продовжив курс на політичну стабільність і поступову демократизацію.
Національний прапор Сенегалу складається з трьох вертикальних смуг — зеленої, жовтої та червоної, з п’ятикутною зеленою зіркою в центрі. Кольори символізують важливі цінності: зелений — іслам та родючість землі, жовтий — багатство й надію, червоний — жертви, принесені в боротьбі за свободу. Зелена зірка в центрі уособлює єдність нації та поступ у майбутнє.
Часто у світі плутають дати, адже 4 квітня 1960 року Сенегал і Малі отримали самоврядування в межах федерації. Проте лише після виходу з цього союзу 20 серпня країна стала повністю незалежною. Тому саме ця дата закріплена як національне свято, котре символізує справжні свободу та суверенітет.
20 серпня у День незалежності в столиці країни Дакарі відбуваються урочисті церемонії. Традиційно це військовий парад, який символізує силу та незалежність держави. Головною подією є урочисте підняття національного прапора та звернення президента до народу. Свято має і культурний вимір. У містах і селах влаштовуються концерти, народні танці, ярмарки. На вулицях лунає музика — особливо популярний стиль mbalax, що став візитівкою сенегальської культури. Родини збираються за святковими столами, де головною стравою є національний тиебудьєн — рис з овочами та маринованою рибою. Атмосфера єдності й гордості супроводжує свято протягом усього дня.
Після 1960 року Сенегал зарекомендував себе як одна з найбільш стабільних африканських держав. Тут не було тривалих диктатур чи серйозних громадянських воєн, що стало рідкістю для регіону. Водночас країна зберегла тісні культурні й економічні зв’язки з Францією. Офіційною мовою залишилася французька, проте найбільш поширеною серед населення є мова волоф. Різноманітність мов і культурних традицій робить Сенегал надзвичайно багатим у культурному сенсі. Важливу роль у формуванні національної ідентичності відіграли література, мистецтво й кінематограф. Перші після здобуття незалежності фільми сенегальських режисерів стали символами відродження африканської культури.
Відзначення Дня незалежності Сенегалу — це не лише згадка про історичну подію 1960 року, а й нагода підсумувати здобутки країни. Незалежність відкрила перед сенегальцями шлях до власного розвитку, дала можливість формувати державу за власними цінностями. Це свято втілює гордість за минуле й віру в майбутнє, об’єднуючи народ у прагненні до стабільності, добробуту та процвітання.
Пресслужба Апарату Верховної Ради України.
