Народився 1880 року в Полтаві. Закінчив Полтавське духовне училище, семінарію (1900) та Санкт-Петербурзьку духовну академію (1904). З 1904 до 1917 рр. викладав російську мову в єпархіальній школі та музичній школі Полтавського відділення Російського музичного товариства, з 1917 до 1927 р. – українську мову й літературу в середніх і вищих закладах Полтави. З 1909 р. – дійсний член Полтавської ученої архівної комісії. Друкувався в наукових виданнях Києва, Харкова, Полтави. Брав участь у складанні систематичного покажчика журналу «Киевская старина» (1911), видав «Народні пісні Полтавської губернії (з нотами)» (1915). Автор понад 100 праць з етнографії та літератури, досліджував творчість П. Куліша, Панаса Мирного, Т. Шевченка. Одним із перших популяризував М. Лисенка.
У 1917–1918 рр. підтримував українізацію освіти, брав участь у відкритті Історико-філологічного факультету та Українського народного університету в Полтаві. Співпрацював із журналом «Вільна українська школа», видавав газету «Рідне слово». У 1920-х рр. пов’язаний з Полтавським ІНО, де в 1921–1923 рр. був ректором. Зберіг педагогічні кадри й академічні традиції.
Багато зробив для мистецького й театрального життя Полтави 1920-х рр., підтримував художні колективи та аматорські гуртки.
У березні 1928 р. заарештований у справі СВУ, висланий до Славгорода, потім засуджений до 3 років заслання. 1934 р. повернувся в Україну, оселився в с. Веприк, готував співаків до вистав. Вдруге заарештований 21 вересня 1937 р., розстріляний за вироком трійки УНКВС. Реабілітований 1958 р.
Іменем Щепотьєва названо бульвар у Полтаві, встановлено меморіальну дошку на фасаді Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка, створено музейні експозиції в цьому вузі та в музичному училищі ім. М. В. Лисенка.
За матеріалами Полтавської ОВА.
