Поділля — край, де мешкали в різні часи різні національності, відтак вони залишили по собі багатющий фольклор. От хоча б візьмемо національну меншину, яка в більшості своїй і досі неписьменна, — циган.
Цікаво, що колись на подільській Подністрянщині жило чимало осілих циган. Наприклад, «лісові». Ці селилися поруч із лісом та заробляли на прожиття теслярством. Різали ложки, дерев’яні ночви (нецки), інше господарче начиння. Багато було серед них ковалів. На нинішній Хмельниччині є кілька сіл, де не зустрінеш жодної огорожі. Кажуть, що цей звичай залишився від першопоселенців — циган.
А ще від цих кмітливих людей зосталися справді цікаві оповідки, які можна почути в Подільському краї. Кожен може знайти в них іскринку доброго гумору й мудрості.
Ось приходить онук до діда та й просить його: «Навчи мене, як правильно на світі жити. Тобі вже сто літ, а ти бігаєш досі, мов кінь. І я так хотів би». Дід дав пораду: «Це наука дуже проста. Не бери ніколи важкого в руки, а дурного до голови. Замолоду женися на старій, нехай тебе розуму навчить. А як вона віддасть Богу душу, то не гай часу, не волочися, а бігом вибирай жінку молоду та дужу, щоб до смерті тебе догледіла». Отака хитра була наука в старого цигана!
Або ось така історія, що дуже нагадує день нинішній, хоч відбувалася років двісті чи сто тому.
Украв циган кобилу, але попався. Справа дійшла до суду. Неохота йому в темну сідати, тож найняв адвоката, щоб той врятував його від тюряги. От на суді й запитують: «Розкажи, цигане, як, коли і де ти вкрав кобилу?» А підозрюваний оповідає: «Було це ввечері. Де сидить пан суддя, там баран припнутий, а з цього боку, де пан прокурор, — там пес на ланцюгу гарчить, а де пан «аблакат» — там вітряк меле й меле, ні на мить не стає. Того вечора все сталося, тільки хай пан «аблакат» це краще розповість, бо я йому добру гулю грошей вручив». Дали слово адвокату, а той виклав свою версію. «Вельмишановні пане суддя, пане прокурор, пани засідателі! Нам треба розглядати не справу про крадіжку циганом кобили, а справу про збіг непередбачуваних обставин, за яких погано вихована кобила цигана вкрала. Судіть самі. Біг чоловік додому, поспішав. Вирішив дорогу скоротити, повернув біля вітряка. Темрява була — жах. Але він біжить, бо треба. А тут поперек дороги кобила лежить. З розбігу бідний чоловік спіткнувся, упав на неї. Кобила підвелася на ноги та й підняла цигана на собі. Та як понесе його! Так де ж тут злочин?! У поведінці цигана жодного злочину немає. А от щодо кобили, то треба дослідити її поведінку. Вона підлягає осуду, бо викрала бідного чоловіка, який поспішав додому». Коли дали останнє слово циганові, той заявив: «Поки пан «аблакат» не говорили, то я знав, що і як я робив того вечора. Коли ж вони стали говорити, то я вже й не знаю, як то воно було. Так гарно вони казали, що я аж заплакав від жалю, що мене кобила вкрала».
І яке ви думаєте рішення прийняв суд?! Оповідка про те мовчить, але, на наш погляд, і так зрозуміло...
Шкода, що тепер ми все менше читаємо... Бо безліч цікавих історій можна знайти в книжках, які уклала в перші роки незалежності України відомий подільський краєзнавець Тамара Сис-Бистрицька. Подоляни вважають енциклопедією фольклору її збірки «Перлини Товтрів-Медоборів», «Збруч хлюпочеться», які колись навіть правили своєрідним підручником на уроках народознавства та фольклору.
