Чия продукція переможе в естафеті подорожчань?
 
Відрізнити імпортну фруктово-овочеву продукцію від вітчизняної на прилавках магазинів стає дедалі важче. Вже майже не побачиш картоплі у болоті, неперебраної моркви чи гнилої капусти. Тепличні помідори та огірки — один в один. Та й яблука акуратно розкладені за сортами. Логічно припустити, що краща якість товару визначає і більші ціни. Але ще місяць-два тому ніхто не сподівався, що саме на ці харчі вони підскочать так стрімко. Хмельницьке обласне управління статистики наприкінці року поставило овочі на друге місце після продуктів переробки зернових за темпами подорожчання. Чи насправді такі ціни виправдані? Що їх спричиняє?
Від теперішніх загальних інфляційних тенденцій не може сховатися жодна галузь і жоден товар. Зрозуміло: там, де вищі інфляційні складові, такі як валютні витрати чи використання енергоносіїв, і цифри підстрибують активніше. Але те, що вирощуємо на своїй землі і своїми руками, мало би бути доступнішим від привозної екзотики. Та, виявляється, не все так просто.
Насамперед важливо зрозуміти, що переважну частину овочів було вирощено і зібрано півроку тому, через це закладені в них витрати були значно меншими. Мало того, на врожайність ніхто особливо не скаржився. Навпаки, в області було зібрано півтора мільйона тонн картоплі, а це майже на шістнадцять відсотків більше, ніж у попередній сезон. З іншими овочами теж не відстали: загальний врожай — понад 209 тисяч тонн. Тож дефіциту товару не було і немає.
Тепер спробуємо розібратися з цінами на нього. Статистика свідчить, що сільгоспвиробники розпочали минулий рік із середньої ціни на овочі відкритого ґрунту в 1,8 гривні за кілограм і завершили... майже у тих само рамках. Щодо тепличної продукції, то минулорічної весни її почали продавати з 17 гривень за кілограм. До літа ціна знизилася до 10—11 гривень, а до кінця року дещо піднялася, але все одно була меншою від весняної.
Якщо цьому вірити, то звідки взялися нинішні цінники? Зокрема, помідори коштують від 45 до 76 гривень за кілограм, огірки — від 50 до 60, а рекорд побив солодкий перець, за який просять від 70 до 75 гривень за кілограм. Внесемо поправку на те, що статистика назвала ціни, за якими реалізовували продукцію виробники, а на прилавках бачимо вартість, яку виставляють продавці. Та хіба може бути різниця у 3—5 разів? Цей дисонанс вражає.
Капуста заморська. Білокачанна
У нинішній ситуації все це швидко пояснюється зростанням вартості іноземної валюти. Мовляв, через це імпортні продукти автоматично втричі піднялися в ціні. Тож ми спробували дізнатися, скільки привозного товару з’їли хмельничани. Виявилося, що протягом минулого року підприємці ввезли на терени краю майже дві тисячі тонн фруктів та овочів на загальну суму майже 25 мільйонів гривень. Це дані податкової служби.
При цьому четверту частину загального обсягу становили цитрусові. Доповнили цей солодкий закордонний асортимент ківі, виноград, ананаси, груші та персики. Та якщо згадати кількість вирощеного на своїх полях і городах, то згадані фруктові обсяги виявляться не такими вже й вагомими. Більше імпортували овочів — свіжі помідори, огірки, перець, часник та цибулю. Везли їх з Греції, Польщі, Єгипту та Іспанії. А ось важлива деталь. Якщо розділити суму ввезеного на кількість, то вийде середня ціна у 12,5 гривні за кілограм. А тепер спробуйте пригадати, який імпортний овоч чи фрукт ви купували за такою ціною?
Не хвилюйтеся — у вас немає проблем із пам’яттю. Просто таких цін давно ніде не побачиш. Але в такому разі виникають сумніви у логічному мисленні. Бо список дивує: чому й досі завозимо те, що з успіхом можемо вирощувати в себе? Чому розплачуємося за це такою дорогою валютою? Чому таким чином інвестуємо у чужого, а не свого селянина? Цих запитань стане ще більше, коли скажу: 
найвагомішим імпортованим овочем торік стала... капуста. Не пекінська, броколі, цвітна, а звичайна білокачанна. На Хмельниччину понад 230 тонн її завезли аж з Македонії.
Не можу на цьому тлі не згадати фермера із передмістя обласного центру, котрий на кількох своїх гектарах з року в рік разом із картоплею, морквою, буряками та цибулею висаджує білокачанну. І з року в рік має величезний клопіт з її збутом. Досі чоловік не може забути, як позаторік чималу частку гарного врожаю довелося викинути на гноївку, бо не було кому продати. І це при тому, що вся фермерська родина намагається не пропускати ні загальноміських ярмарків, ні просто базарного дня. Замість того щоб займатися господарством, змушені стояти за прилавком.
Для виробників дешево, для покупців — не дуже
Ситуація складається парадоксальна. З одного боку, фермери та приватні господарі, а саме вони вирощують понад 95 відсотків овочевої продукції краю, ледве виживають через низькі ціни на їх товар. З другого, не тільки екзотичні фрукти, а й майже всі тепличні овочі стають недоступними для значної частини покупців через їх дорожнечу. Розв’язати цю задачу з усіма невідомими не вдається. Хоча багатьом здається, що відповідь очевидна: треба більше і старанніше працювати біля землі, і вона обов’язково віддячить щедрими врожаями. А тоді і ціни впадуть.
Усе правильно. Але чомусь ця логіка не вписується у наше життя. За статистичними спостереженнями, з 1995-го по 2014 рік площі посівів овочевих культур в області зменшилися з 15,8 до 10,7 тисячі гектарів. Великі аграрні господарства фактично перестали займатися городництвом. «Ось вам і результат», — скажете ви. Але не все так просто і так погано, як видається з першого погляду. За цей само період кількість вирощуваних за рік овочів збільшилася із 187 до 209 тисяч тонн. Сталося це завдяки істотному підвищенню врожайності, яка відповідно зросла з 122 до 197 центнерів з гектара.
Тож виходить, що обсяги і виробництва, і споживання стали більшими. Мало того, ринок поповнили ще й аналогічні імпортні плоди. Здавалося б, у такій ситуації в конкуренції за покупця має перемагати найнижча ціна. Але чомусь у цій естафеті 
ціни не падають, а тільки набирають обертів. І вже немає значення, чий товар лежить на прилавку — вітчизняний чи імпортний, ціна вперто продовжує зростати.
Які б серйозні проблеми не відчували сільгоспвиробники, нинішньої весни майже ніхто не планує зменшувати обсягів посівів. Тож можна припустити, що кількість вирощеної овочевої продукції не падатиме. А от про зниження цін цього не скажеш. То, може, розв’язувати складну задачу потрібно зовсім по-іншому, і розпочинати не з того, як змусити виробника зменшити вартість, а з того, як збільшити купівельну спроможність населення? Але це — тема зовсім іншої розмови. А поки що нам доводиться лише спостерігати за тим, як продовжують «червоніти» від цін помідори на прилавках. Бо купити їх можуть одиниці.
Хмельницька область.
 
Фото Галини КВІТКИ.