На Західній Україні цими днями згадують сумні дати. У лютому 1940 року розпочалася депортація українців. Це так звана перша хвиля. А були ще й друга і третя. Власне, під час третьої у лютому 1950 року і постраждало село Посіч, що поблизу Івано-Франківська, яке днями відзначило 60-річчя цієї трагічної дати.
В один з лютневих днів 1950 року війська НКВД несподівано оточили село, щоб вивезти селян «за допомогу бандформуванням УПА» на чужину. На збори людям, за свідченням очевидців, дали лише 10 хвилин. Ні документів, ні речей брати з собою не дозволили. Три години люди чекали на холоді, аж поки не зігнали усіх. Адже село Посіч мали депортувати повністю. Селян відвезли спочатку до в’язниці, а відтак відправили товарняками в Сибір. Посіч розграбували, а на його місці обладнали полігон.
До відновлення української незалежності про це не можна було навіть згадувати. Однак уже на початку 90-х років минулого століття село Посіч почало потроху відроджуватись. Колишнім його мешканцям та їхнім нащадкам, які захотіли після багатьох років поневірянь по сибірах повернутися на батьківщину, повернули землю, допомогли відбудувати оселі. Відновили й дорогу, провели електропостачання. Нині постале з попелу село налічує вже близько 80 дворів. Однак більша частина території села, на якій колись були вулиці та садиби, і досі поросла чагарниками.
За різними даними, в 1939-1950 роках із Західної України до Сибіру, в північні регіони колишнього СРСР, до Поволжжя та Казахстану було вивезено від 10 до 20% місцевого населення.