Початок 90-х минулого сторіччя з усіх поглядів заслуговував епітета «лихі роки».
У Севастополі, як і на всьому пострадянському просторі, можна було зустріти «малинові піджаки», вночі почути автоматні черги, торговцям зіткнутися з рекетом, а в місцевій пресі прочитати про «розборки конкретних пацанів»...
І все-таки родзинка була: специфіка військово-морської бази відчувалася сповна — Україна й Росія ділили Червонопрапорний Чорноморський флот. Чи то пак, ділили не держави, а конкретні люди, яким ці країни делегували повноваження з розділу. При поділі майна навіть у бідній родині завжди є скривджені, а тут — багатомільярдні доларові активи!.. Cитуація склалася так.
Командир одного з батальйонів морських піхотинців (який кілька років поспіль завойовував усілякі призи у всіляких соціалістичних і просто змаганнях) вирішив привести підлеглих до присяги Україні. Про рішення передового комбата довідалося флотське начальство. І вжило контрзаходів: негайно було оголошено про те, що комбат, мовляв, не тільки порушник присяги і військової дисципліни, а ще й розтратник. За неофіційною інформацією, у підрозділі не без відома командира з бронетранспортера зник кулемет КПВТ, і, щоб приховати це, комбат вирішив «ударитися в політику».
Поки інформація йшла до Москви, дорогою обросла моторошними подробицями: нібито, не погодившись з «переприсягою», морпіхи взялися до зброї, і в Козачій бухті ледь не почався україно-російський збройний конфлікт. У Севастополі мало хто всьому розказаному повірив навіть частково, а в Москві до цієї історії поставилися вкрай серйозно. У всякому разі, на скликану «з нагоди» командуванням Чорноморського флоту прес-конференцію оперативно прибули з десяток московських тележурналістів. Серед них був іноземець — француз із «Парі Матч» чи то із «Франс Прес». Оскільки парижанин володів тільки рідною мовою, а інших поки що не вивчив, тому супроводжувала його у відрядженні перекладачка.
Спілкування з журналістами почав сам командувач Чорноморського флоту. Прочитавши десятихвилинну лекцію про «політичну й міжнародну напруженість», адмірал чесно зізнався: «У бригаді морської піхоти я не був, тому про ситуацію навколо рішення одного їхнього офіцера привести підлеглих до присяги Україні вам доповість мій начальник штабу».
А начальникові штабу спілкуватися з журналістами довелося вперше, та ще із представниками буржуазної преси. Від цього (було помітно неозброєним оком) флотоводець трохи зашарівся, йому важко було добирати слова. Але після хвилинної паузи адмірал наважився на першу фразу: «Загалом, я (мат), коротше, коли я прибув у бригаду, то (мат), виходить, виявив, що комбат (мат)...».
Після прес-конференції журналісти дружно перекурювали, заразом «переварюючи» почуте від флотських начальників. Один із севастопольських «акул пера й мікрофона» запитав у перекладачки, що супроводжувала француза: «А чи змогли б ви, мадемуазель, адекватно донести до нашого французького колеги інформацію, передану флотськими начальниками?». В очах дівчини спочатку спалахнула образа: «Я вельми добре володію і російською, й французькою!». Але вона одразу все зрозуміла й видала фразу, що викликала неналежний у курилці штабу флоту голосний регіт журналістів: «Адже я дуже близько до першоджерела перкладала все, що сказав адмірал: «Загалом, я, жінка легкої поведінки, коротше, коли я прибула до бригади, то, жінка легкої поведінки, отже, виявила, що комбат, жінка легкої поведінки...».
Севастополь.
