Родовід українців

Хто ми і чиї ми діти — це питання дослідників нашої історії і науковців, котрі вивчають генеалогічне дерево українців. Академічна наука відстоює автохтонність нашої людності на сьогоднішніх географічних теренах починаючи з Трипільської культури. Водночас стверджується, що через північне Причорномор’я пройшли великі маси різних народів. Розкопки древньої матеріальної культури на наших територіях не дають переконливої інформації, що вона створювалася тільки нашим етносом, а навпаки підтверджують, що це археологічна культура різних народів.

Мова — це ще не ознака належності до роду. Геродот стверджував що людність, яка заходила в іншомовне оточення, змінювала свою прадавню мову. Отже, мовна подібність — це не ознака належності до певного роду чи нації, народності. «Повість временних літ» містить літописну інформацію про належність до слов’яномовної людності багатьох народів: полян, древлян, словенів новгородських, полочан, дреговичів, сіверян, волинян.

Ця літописна книга засвідчує велику обізнаність наших предків у географії, назвах народів, містить біблійну інформацію Старого і Нового Завіту. У «Повісті временних літ» хронологія ведеться від початку «створення світу» цифрами-літерами — літерним літочисленням, яким користувалось багато народів за тисячу років до нашої ери. Таке літочислення було в Єгипті та в сусідніх народів. Знаний у науковому світі філолог Михайло Красуський ще в 1880 році в дослідженні «Древность малороссийского языка» писав: «...малороссийский язык не только старше всех славянских, не исключая так называемого старославянского, но и санскритского, греческого, латинского и прочих арийских». А чи не змушує це по-справжньому заглибитись у сутність проблеми?

Людству відома давня висока матеріальна культура на території Індії, Єгипту, Шумеру, Криту, Палестини. Народи на цих географічних територіях не мають підстав вважати, що це культура їхніх предків. Біологічно кожен народ веде свою генеалогічну вітку від дерева-першолюдини естафетою «вічного життя» — клітинами батька і матері. А це означає, що потрібно досліджувати початкову історичну інформацію про родовід та географічну територію, описану в Біблії. В історичній науці ще багато «білих плям» і невідомого, а трактування української історії до VІ століття просто нелогічне і суперечливе, тому що мало вивчене. Джерелом інформації повинні служити Біблія, праці Геродота, відкриття археологів, літописи тощо. Цінну інформацію можна почерпнути із власних назв топонімів. Поєднати різнобічну інформацію у зрозумілу історичну дійсність допоможе логіка. У Біблії багато фактів щодо міграції народів. У книзі Буття (гл. 11:31) записано: «...І взяв Терах Аврама, сина свого сина, і Лота, сина Гаранового, сина свого сина, і Сару, невістку свою, жінку Аврама, свого сина, та й вийшов з ними з Уру халдейського, щоб піти до краю ханаанайського» (близько 2000 року до Р. Х.). Дванадцятий розділ книги Буття Біблії оповідає про шлях з Межиріччя і прихід Авраама до Ханаану. Цей шлях був продовжений аж до Єгипту. В межах 1496 року до Р. Х. вийшли євреї з Єгипту численним народом і, мігруючи сорок років, досягли обіцяної землі, спричинивши велику міграцію інших народів. У Біблії в книзі Повторення закону (гл. 7:1) записано: «...Коли Господь, Бог твій, уведе тебе до того Краю, куди ти входиш, щоб заволодіти ним, то Він вижене численні поганські народи перед тобою: хіттеянина, і гіргашеянина, і амореянина, і ханаанеянина, і періззеянина, і хіввеянина, і євусеянина — сім народів, численніших і міцніших за тебе». Ці слова звернено до єврейського народу, що вийшов з Єгипту. Бог попередив євреїв, називаючи цей народ «твердошиїм», якщо вони не дотримуватимуться даних їм Божих законів у замешканому краї (кн. Левит, гл. 26:32—33): «І спустошу Я Край той, — і будуть дивуватися з того ваші вороги, що мешкають у ньому. А вас порозпорошую поміж народів, і вийму за вами меча, — і стане край ваш спустошенням, а міста ваші будуть руїною...». Про те саме йдеться у Біблії (кн. Повторення закону, гл. 4:27): «І розпорошить вас Господь посеред народів, і будете ви нечисленні поміж людьми, куди попровадить вас Господь».

Бог здійснив свої попередження: «Я, Господь, говорив — і вчинив!» (кн. пророка Єзекіїла, гл. 17:24). Куди переселились ці народи? Завдання вчених — розгадати, чиї предки названі в Біблії і де їхні нащадки проживають сьогодні? Чи були серед вище названих народів наші предки і куди вигнані і де розпорошені дванадцять колін єврейського роду Якова?

У Біблії, у книзі Буття (гл. 10:16) і книзі Зах. (гл. 9:7) зустрічається назва євусей. Серед перелічених до вигнання народів у книзі Повторення закону названий народ євусяни. А у книзі Ісуса Навина (гл. 18:25—28) йдеться про поділ територій вигнанців, міст та їхні назви: «Гів’он, і Рама, і Беерот, і Міцпе, і Кефіра, і Моца, і Рекем, і Їрпеїл, і Пар’ала, і Цела, Елеф, і Євусі, воно Єрусалим, Гів’ат, Кір’ят-Єарім, — чотирнадцять міст та їхні оселі. Це спадок Веніяминових синів за їхніми родами». Місто Євусі пояснюється, що це Єрусалим. Місто мало подвійну назву Євусі та Єрусалим. Мешканців Єрусалима, очевидно, називали єрусимлянами, єрусами або другою назвою євусами-євусеями. Існує багато версій щодо змісту назви «вічного міста». Спробую висловити свою версію щодо походження назви міста Єрусалим і його мешканців за часів Старого Завіту. В Біблії сказано, що це було царське місто євусян і називалось воно Євус (кн. Суд., гл. 19:10 і далі; кн. 1 Хр., гл. 11:4 і далі; кн. Іс. Навина, гл. 15:8, 28). Це місто в історичний час Авраама називали Салим (Селом, не виключаю, що це означає — с алим, тобто звідки прийшли. — Р.Н.) (кн. Псалмів, гл. 75:3; кн. Бут., гл. 14:18). У грецьких текстах зустрічаються дві форми назви Єрусалем і Гієросолюма (Кієросолюма, Києрусолеми. — Р.Н.). В ассірійських текстах називається Урусалимму. Єврейська назва міста тепер звучить як Йєрушалайім.

У Біблійному словнику Брокгауза сказано: «Иевусеи — народ, проживающий в Ханаане (кн. Бут., гл. 15:21; кн. Вихід, гл. 3:8). Родоначальником иевусеев был один из сыновей Ханаана, внука Ноя (кн. Бут., гл. 10:16). Согласно информации Библии (кн. Чис., гл. 13:30; кн. Нав., гл. 11:3) ко времени завоевания Ханаана иевусеи вместе с аморреями, хеттеями и ферезеями жили на «горе». В Ветхом Завете они неоднократно упоминаются как жители Иерусалима (кн. Нав., гл. 15:8, 63; гл. 18:16, 28; кн. Суд., гл. 1:21; кн. 2 Цар., гл. 5:6), который поэтому назывался городом иевусеев, или Иевусом (кн. Суд., гл. 19:10, 11). В то же время название Иерусалим было известно и до завоевания города израильтянами — в форме Урусалим. Оно встречается в документах Тель-Амаранского архива». Отже, ханаанська (первинна) назва Єрусалима була Євус, так звали третього сина Ханаана, онука Ноя (кн. Буття, гл. 10:16). Назва міста змінилась тому, що в ньому замешкали також амореї, хеттеї, ферезеї (персеї. — Р.Н.), що прийшли з території річки Євфрат. Підтвердженням цього може бути друга назва сусіднього Єрусалиму міста Віфлиєма. У книзі Буття (гл. 35:19) написано: «І вмерла Рахіль, і була похована на дорозі до Єфрати (перенесена назва річки Єфрат. — Р.Н.), це і є Віфлиєм». Це місто теж змінювало назву. В документах архіву Тель-Амарни (XІV століття до Р. Х.) Віфлиєм називається Бет-Лахама, тобто житло роду нащадків Елама, онука Ноя і Хама, сина Ноя, і відноситься до землі Урусалим.

Повернемось до назви міста Єрусалим. Назва ця складається з двох слів і мала б звучати «Є рус селом». Отже, Єрусалим був столицею роду єрусів-євусів-урусів. А тепер спробуємо пошукати назву «село».

У Біблії ціла околиця названа «Села-Гаммахлекот» (1 кн. Самуїлова, гл. 23:28). Значення першої частини назви Села нам, русинам-українцям, зрозуміле. Друга частина складена з багатьох слів-значень, але немає потреби її розшифровувати.

Під час розподілу території між дванадцятьма колінами Якова підпорядковані містам поселення так і називались — села.

У Біблії у книзі Ісуса Навина (гл. 18:1) зазначено: «І була зібрана вся громада Ізраїлевих синів до Шіло (Сіло, Село. — Р.Н), і вони помістили там скинію завіту, а перед ними був здобутий Край».

Назва водойми (ставка) Сілоамського на околиці Єрусалима зберегла другу частину слова Єруссалим — село і називається до сьогодні «Сілоам». Дозволю собі припустити, що русинською ця назва звучала б «села яма».

У Біблії назва Села згадується і в інших книгах.

Із Біблії дізнаємось, що євреї довго не могли перемогти мешканців Єрусалима і єрусалимської землі. Лише за тисячу років до Різдва Христа цар Давид, уродженець міста Бетлеєм, переміг цей народ. Отже, єрусалимські руси були витіснені з урус-землі за тисячу років до Христа.

Слово рус, рашен, рос, ус (ушкуї. — Р.Н.) розійшлось у топонімах, іменах, прізвищах по земній кулі, але ніхто не ідентифікував себе русом, крім двох народів — білі руси (білоруси) і червоні руси (вони ж руси, русини (руссіни — Р.Н.), руснаки-лемки, бойки, галичани). Історія зафіксувала ще назву «чорні руси».

Що означають кольори, зокрема для русів? На мою думку, це колірні назви географічних територій, на яких жили предки цього народу. Вважають, що в древньому світі існувала система кольорового позначення сторін світу, згідно з якою північні об’єкти називались чорними, південні — червоними, західні — білими, а східні — голубими. Такі ознаки підходять до походження назв Чорне море, Червоне море, Голубий Ніл, Білий Ніл. Автор книжки «Что такое топонимика» О. Суперанська, досконально аналізуючи назви топонімів, дійшла висновку, що кольорові назви на європейській території не відповідають древній системі позначень. І ще цікава думка висловлена науковцем Суперанською в наступній цитаті з її книжки: «Древнейшие миграции населения при несовершенной технике передвижения были, однако, необычайными по своим масштабам, которые в настоящее время трудно себе представить. И лишь топонимы могут быть свидетелями этих миграций».

Білі руси, в давньому минулому — жителі території Древнього Єгипту, на якій Ніл мав назву Білий Ніл. Назва єгипетського міста Мина збереглась в імені людей, що є дуже поширеним і сьогодні в Єгипті, та повторилась разом з іменем Ніл, Ніла на європейській території. А місто Мінськ продовжує історичну функцію древньої столиці Мина. Перша стоянка ізраїльського табору після втечі з Єгипту під назвою «Мозер» (кн. Чис., гл. 33:30) продовжує існувати як обласний центр в Білоруській державі. Гербом столиці білих русів є зображення Юрія (Георгія) Переможця на коні, який списом побиває змія (гада). Цей Переможець зведений в ранг святого, і у всіх древніх церквах України та Білорусі його образ був обов’язково. Додам, що і в коптських християнських храмах Єгипту та Ефіопії образ цього святого відтворюється з тим самим змістом — він проганяє (вбиває) змія. Колір прапора білорусів — біло-червоний, це барви єгипетських фараонів і об’єднаних в Єгипті двох народів — русів білих і червоних в єдиній державі. Сьогоднішній прапор Єгипту — чотирьох кольорів: білий, червоний, синій і чорний. Голубий або синій колір — це Голубий Ніл, що бере початок в Ефіопії; Білий Ніл — білий колір. Нижня частина Нілу, Червоне море, південна частина Палестини і Фінікія — червоний колір. Чорний — колір Ефіопії (Абіссінії). Це гама кольорів прапорів європейських народів, які історично пов’язані з біблійними теренами. Вони змушені були, з волі Божої, покинути обжиті місця, щоб заселити європейську територію в різний історичний час і різними шляхами. Народи тіснили один одного, тому територіальні претензії європейці мають до сусідів із східного боку, які наступали в західному напрямку. Мітками і підтвердженням можуть бути топоніми Брест і Белз та повторення цих назв на Ла-Манші — порт Брест і на острові місто Велс.

Хто ж тоді чорні руси? Адже немає в наш час народу, який би так себе називав. Є чорні гори (Чорногорія), є білі гори (Болгарія), білі хорвати. Історія зафіксувала факт існування такого народу. Можливо, відбулось так, як в недавній історії Радянського Союзу, що нас усіх за кордоном називали «русскими», адже були ми всі в одній державі, хоча кожен народ продовжував ідентифікувати себе родовою назвою. Чорні руси залишили свою мітку в кольорі прапора Галицької землі — червоно-чорна колірна гама, а також в естонському і німецькому. Чорний колір-мітка залишилась і на теренах Аравійського півострова. Чи можна розгадати таємницю чорних русів? Гадаю, що можна, якщо вдумливо вивчати інформацію літописів і Біблію. За якимись мітками, кольорами, топонімами, іменами, прізвищами щось-таки можна знайти. Почну з того, що кожен народ сам себе ідентифікував, але ця назва могла не збігатись із тією, яку давали йому сусіди. Що про чорних русів кажуть енциклопедія та інші історичні матеріали? Надзвичайно скупа інформація. В УРЕС, виданому АН УРСР 1968 року: «Чорна Русь — назва в XІІІ—XІV століттях давньоруських земель у басейні верхів’я р. Німану з містами Солонімом, Волковиськом, Несвіжем та ін. (теперішня Білорусія). У XІІІ ст. перебувала у володінні литовського і галицько-волинських князів. У XІV ст. Чорна Русь разом з литовськими землями становила ядро Литовського Великого князівства». Додаю ще інформацію з Вікіпедії (Wіkіpedіa — інтернет-енциклопедія. — Р.Н.): «Чорні клобуки, чорні шапки, каракалпаки — історична назва об’єднання тюркських кочових племен печенігів, торків, берендеїв, осілих у лісо-степовій частині Київської Русі (переважно над Россю) в XІ—XІІ ст. Це об’єднання було зумовлено потребою спільної оборони перед нападами половців. Чорні клобуки мали свою самоуправну організацію (віче старшин), яка підлягала київським князям. Як складова частина Київської Русі, чорні клобуки охороняли її південні кордони та брали участь у походах київських князів. (Чи не йде мова про козаків, які носили чорні каракулеві шапки? — Р.Н.) Під впливом сусідів чорні клобуки поступово переходили від скотарства до осілого рільництва. По татарській неволі у 1240 р. частина чорних клобуків асимілювалась з українським населенням, інші подались у степи, і про них історичні документи нічого не згадують».

Ще про «чорних людей», які воювали проти половців разом із князем Ігорем Святославовичем у 1185 році («Літопис руський», стор. 339, в-во «Дніпро», 1989 р.). Їх називали ковуями. Звернімо увагу на назву «ковуї». Можна припустити, що це спотворена назва «кавеї». Багатьом знайомий словесний вираз «ай вей» або «а зохен вей». Мені пояснили, що це як у християн «ой, Боже», в євреїв — «о, достойний Вею». А назва кавеї означає — «духи Веї» або «бога Вея». Єврейське «ай» у Біблії завжди з артиклем «хаай», що в нашому випадку означає «достойний святий Вей». Таке звертання в нашій мові звучить як «хай».

Санскритське «ка(ко)» означає «Бог, Дух». Сліди «чорних веїв» є в назві давньої вулиці Кракова, яка так і називається «Чарновейська». Думаю, що і наші Чернівці, і Чернівці, що біля Кракова, походять від людності веїв, які їх заселили, і початково могли означати «чорновейці».

У географічно-археологічно-етнографічному покажчику «Літопис руський» на сторінці 397 читаємо: «Ковуї, напівкочове, тюркське плем’я, частина чорних клобуків, можливо, відусоблена орда половців, були під владою руських князів; займали басейн Росі, Трубожа, нині — пд. част. Київської і пн.-сх. част. Вінницької обл., Черкас. обл., пд. частина Черн. обл. — стор. 243, 244, 282, 293, 295, 336, 338—340».

Науці невідомо, чи чорні руси і чорні клобуки — два різні народи. Останні ще називались «торки», які розсіялись по географічній території Київської Русі і значна частина яких перейшла на західні українські землі, де залишила свої мітки в назвах Торки, Торчин, Воїнь, Тар. Можливо, торки — це чорні клобуки, вони ж козаки, і мова йде про чорні каракулеві козацькі шапки, які захищали голову в бою не гірше шоломів. Чорні руси залишили свою мітку в прапорах Естонії, Німеччини і держав, де колись зайшли предки веїв. На мою думку, чорні кавеї (веї) ідентифікували себе як сеїми або єсеї. Біблійного священика, згаданого Ісусом у притчі про митаря і фарисея, називали безіменно фарисей — священик сей.

Рід сеїв. На мою думку, попереднє місце проживання народу, який називав себе «сеїми», було на території Палестини і Малої Азії, і адміністративна назва цього державного утворення була «Місія» — «ми сея», на території якого стояло місто Кия і Теофанія — теперішня Феофанія. На новій території назва народу була збережена у зворотному порядку «сеї ми». Отже, киї-ханаани-руси і сеї-чорні руси-кавеї змушені були перейти на нові місця поселення. Розселились сеї по річці, яку найменували від назви власної ідентифікації — «Сейм» — «сеї ми». Древній герб Чернігова — «ворон». Його сеї перенесли на територію, що сьогодні належить Польщі, і поселились біля міста-фортеці Вавель на Віслі. Нове поселення дістало назву Краків (мабуть, була ще одна назва цього роду і древній герб — ворон — крук-крак). Вулиця, що прилягає до фортеці Вавель, має і сьогодні назву Чарновейська. А законодавча влада здавна зветься сеймом і походить від ідентифікації роду сеїмів.

Поселились вони і в передмісті Львова, яке дістало назву Краківське. Рід цей мав своїх рабина, синагогу і цвинтар, де сьогодні розміщений Краківський ринок. Вони суворо дотримувались віри Мойсея. Мітками залишились топоніми Крукеничі, Краковець і т. п.

Місто Хеврон на території Палестини означає «достойні врони», і герб міста — ворон міг походити звідти. Його ще називали містом священиків. Цікаво теж, що у Святій землі на відстані 40 кілометрів від Хеврона було місто Вірсавія (євр. Беер-Шева, Веер-Шева), назву якого народ переніс на нове поселення, назвавши Варшавою.