Токмачанин Євген Гербич відшукав імена 850 червоноармійців, котрі загинули в німецькому полоні
Усе почалося з того, як, з’ясовуючи долю свого зниклого безвісти дядька Михайла, житель села Кохане Токмацького району Євген Гербич знайшов низку Інтернет-сайтів з інформацією про німецькі концентраційні табори. Як виявилося, в одному з таких таборів і помер його дядько. Там же побачив у списках і прізвище свого односельця Іллі Полякова та передав надруковану копію табірної картки його донькам і онукам. А далі, знаходячи дані про загиблих у полоні червоноармійців, почав шукати їхніх рідних та відсилати роздруківки табірних карток, де вказано відомості про полоненого, адреса родини, місце та дата полону, в яких таборах перебував. Є навіть дані про медичні щеплення, а також дату смерті й місце поховання.
За три роки пошукової роботи Євген Гербич відібрав понад 850 карток на солдатів, мобілізованих на війну з території Запорізької області, і 201 з них уже переслав родичам загиблих.
— Полонених червоноармійців німці спочатку тримали в пересильних таборах на території України, де ставлення до них було дуже погане, — розповідає Євген Вікторович. — Людину могли вбити ні за що, і даних про це, мабуть, ніде не збереглося. А коли вже відправляли на роботи до Німеччини, то там у шталагах (таборах для військовополонених рядового та сержантського складу) вівся повний облік, і завдяки табірним карткам ми можемо довідатися про долю солдата.
У радянські часи інформація про полонених не розголошувалася, а на запити рідних офіційні установи відписували одне: «Пропав безвісти». Зараз, колись секретні дані можна знайти, зокрема, на сайтах Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації (місто Подольськ Московської області) та Казанського архіву, на німецьких сайтах. Якщо узагальниш інформацію з опрацьованих карток, то побачиш, що майже третина солдатів значились у наших архівах як такі, що пропали безвісти, і рідні про них нічого не знали. Приблизно на 50 відсотків полонених були дані про загибель у бою, а бійці, котрі потрапили в полон, взагалі не значаться у книгах пам’яті, наче вони й не воювали...
Табірні картки, відшукані Гербичем, не лише дають можливість установити солдатську долю, а й допомагають виправити певні неточності. Наприклад, Григорій Семенович Петренко значився серед загиблих 10 вересня 1943 року під селом Новозлатопіль Гуляйпільського району, та згідно з німецькою карткою, він не загинув, а 10 жовтня потрапив у полон у Запоріжжі і був відправлений до табору, де й помер 10 червня 1944 року. Або Андрій Леонтійович Селезньов: значився серед загиблих і похованих у селі Нижня Хортиця 2 грудня 1943 року, а насправді того дня потрапив у полон і був вивезений у табір на територію Польщі, де помер 4 квітня 1944 року.
Знаходячи родичів загиблих у полоні солдатів, Євген Гербич надсилає їм копії табірних карток (переклавши з німецької) та інформацію про місце поховання (іноді вдається «виловити» в Інтернеті навіть фотознімки кладовищ). Своєю благородною справою ентузіаст займається у вільний час і власним коштом. Іноді за день відсилає по десятку листів із ксерокопіями карток, телефонує в інші райони. Пошуковець пропонує писати йому на адресу: 71733, Запорізька область, Токмацький район, с. Кохане, вул. Червона, 156-а, і прохає у листи вкладати конверти для відповідей. Телефон: (06178) 98-2-95.
Запорізька область.
