Я одесит! Я із Одеси, здрасьтє...

Один із «королів шпигунів» Сідней Рейлі ввійшов під цим ім’ям в історію декількох країн. Романтик терору суперагент ОДПУ одесит Яків Блюмкін став першою жертвою чекістських «трійок». Син одеського биндюжника головний «скрипаль» Льова Задов був не тільки на службі в Махна, а й в ОДПУ. Усі ці імена пов’язані з Одесою, містом, що ніколи не перестане дивувати своїми «дітьми».

За життя його називали ангелом пекла, тому що скрізь, де він з’являвся, проливалася кров і гинули люди. Його прихильності і дружби шукали Анатолій Луначарський і Сергій Єсенін, Микола Реріх і Володимир Маяковський, Лев Троцький і Фелікс Дзержинський, Микола Гумільов і Анатолій Марієнгоф, а Валентин Катаєв в образі Наума Безстрашного вивів його у своєму оповіданні «Уже написан Вертер». Одесит за народженням, він мріяв загинути на бойовому посту за інтереси революційного Сходу. Але загинула ця людина за відомою чекістською формулою: чекіст має померти або від руки ворога, або від руки товаришів по службі.

Яків Григорович Блюмкін, він же Сімха-Янкель Гершев Блюмкін, народився в Одесі на Молдаванці 1898 року, хоча у своїй короткій біографії він «омолодив» себе, стверджуючи, що з’явився на світ у березні 1900-го. Він змінював і своє соціальне походження: то стверджував, що родом із сім’ї багатого купця, буржуя, то запевняв товаришів, що батько його був робітником лісових фірм, а пізніше — дрібним єврейським торговцем-прикажчиком. Блюмкін писав: «В умовах єврейської провінційної убогості, затиснутий між національним гнобленням і соціальною знедоленістю, я ріс, покинутий на свою власну дитячу долю». Освіту він отримав в єврейській школі, якою керував відомий єврейський письменник, «дідусь єврейської літератури» Менделе-Мойхер-Сфорім (Я.А. Шолом). Навчання для сиріт у цій школі було безкоштовним, за рахунок іудейської громади. П’ять класів і знання Талмуда, івриту, їдишу та російської мови — це не казна-що, але цілком достатньо, щоб бути хлопчиком-посильним у магазинах і конторах Одеси.

Він працював учнем електрика в різних одеських установах, у тому числі й у російському театрі. Тоді ж почалися його революційні університети. 8 серпня на зборах Одеського комітету РСДРП був заарештований його старший брат. Після цього Яків сказав майже як інший відомий революціонер: «Я піду іншим шляхом». І пішов — з Мишком Япончиком. Вони грабували найбільші магазини Одеси, а заодно трясли місцевих товстосумів «на потреби революції».

Після Жовтневої революції Блюмкін опинився в епіцентрі практично всіх подій, що відбувалися в Одесі. А в червні 1918 року доля закидає його до Москви. ЦК партії лівих есерів рекомендує його на роботу у ВЧК, де 20-річний юнак миттєво отримує престижне призначення — стає завідувачем секретного відділення з боротьби з контрреволюцією. Убивство в липні 1918 року германського посла графа Мірбаха — діяння, через яке Блюмкін, власне, і ввійшов в історію, — описано у всіх підручниках. Тому не будемо на ньому зупинятися. Скажемо тільки, що він не просто не зазнав призначеного йому покарання — «в’язниця із застосуванням примусових робіт строком на три роки», домігся не просто визнання особливої слідчої комісії, що «Ленін був не правий!» (і це за життя вождя!), його визнали героєм революції й за особистою рекомендацією Дзержинського прийняли в Ленінську партію й відправили вчитися до військової академії.

Отже, молодий студент військової академії, агент ЧК, який завжди має досить грошей, щоб гуляти в московському «Кафе поетів», заводить широкі знайомства в літературних колах Москви. Річ у тім, що за завданням ЧК Блюмкін здійснює стеження за напіванархічним світом богеми, в якому п’яний Серьожа Єсенін перевертав столики в кафе, а Володька Маяковський захоплювався батьком Махном. Частенько поети пили і їли на гроші Блюмкіна. Після чого вони ставали довірливими й визнавали Блюмкіна «за свого». Тетяна Сац, до якої Блюмкін сватався, характеризувала його як «людину театральної дії».

За спогадами поета Владислава Ходасевича, Єсенін якось привів у коло богеми Блюмкіна в чекістській шкіряній куртці. Як завжди, поет Сергій Єсенін прагнув уразити оточуючих дам... Киваючи на Блюмкіна, він запропонував екзальтованій дамі: «А хочете подивитися, як розстрілюють у ЧК? Я це вам через Блюмкіна за одну хвилину влаштую».

Незабаром Єсенін сам виявився в ролі жертви Блюмкіна. За рік до загибелі поета, перебуваючи в Закавказзі, «добрий малий», приревнувавши свою дружину до Сергія Єсеніна, став погрожувати поету пістолетом. Загроза розправи була така реальна, що поет поспішив залишити Тбілісі. Відомо, що Єсенін наклав на себе руки в готелі «Англетер» наприкінці грудня 1925 року. Але є й інша версія його смерті: поета вбили чекісти під керівництвом всюдисущого Блюмкіна на секретній квартирі ЧК, після чого труп перетягли до готелю, інсценувавши самогубство. Навіть відомі передсмертні вірші Єсеніна, про які казали, що вони написані кров’ю, можливо, написав від імені поета Блюмкін, який сам часто пописував...

Персидське відрядження Якова Блюмкіна зробило його в очах радянської влади одним із найбільших фахівців із закордонних країн, і його відправляють до Монголії. В Урзі (нинішній Улан-Батор) у Блюмкіна заграла кров: як замолоду, він перетворився на пересічного грабіжника. ОДПУ відкликало суперагента з Монголії. Але тільки для того, щоб він виконав нове секретне завдання — створив резидентуру в країнах Близького Сходу, використовуючи єврейські зв’язки в Палестині та Сирії.

У 1929 році в Константинополі, кудись у черговий раз відправляючись, Блюмкін не втримався й зустрівся зі своїм кумиром Левом Троцьким. Із цієї чотиригодинної бесіди й почала закочуватися його зірка. А поки що на нього ще чекала Шамбала. Агент Живой (Блюмкін) завдання розшукати цей нібито вцілілий під час Всесвітнього потопу центр древньої цивілізації, що «оберігав великі таємниці безсмертя, управління часом і простором», отримав від начальника спецвідділу ВЧК Гліба Бокія. Чекістам Шамбала була потрібна із суто практичної причини: за допомогою її знань, добутих там, вони планували допитувати ворогів трудового народу й проникати в їхні найпотаємніші думки. І хоча операція була таємницею (знали про неї тільки 8 людей), іноземні розвідки чітко вели за Блюмкіним спостереження. Щоб увести їх в оману, терміново було знайдено двійника як дві краплі води схожого на Якова, котрий гуляв Москвою, поки Блюмкін розкривав секрети Сходу. 17 жовтня 1925 у вбранні монгольського лами Живой опинився в Лесі, столиці князівства Ладакх, де вже перебувала експедиція Миколи Реріха. З цією експедицією лама Блюмкін ходив дорогами Гімалаїв кілька місяців, заносячи на карту блокпости, вигідні висоти, уточнював довжину окремих ділянок, записував характеристики мостів, річок, бродів через них...

Пізніше, вже в Москві, Микола Костянтинович Реріх був представлений наркомові освіти Анатолію Луначарському. Знайомив їх Яків Блюмкін. Побачивши «ламу» у військовому френчі із трьома рубіновими ромбами в петлицях — комкором (нині — генерал-лейтенант), — Микола Реріх втратив мову...

Знайшов щось чи ні Блюмкін, було таємницею. Чомусь усе, що він розповів, стало відомо Гітлеру, Гіммлеру та Розенбергу. Нацистські спецслужби організували туди три експедиції — шукали в Тибеті джерела надмогутності над людьми. Але Блюмкін умів зберігати таємниці. На поверхні були тільки епатаж і бравада.

Але глибока повага до Троцького, віра в його і свою винятковість зіграли із суперагентом злий жарт. Його здала кохана жінка, Ліза Горянська. 3 листопада 1929 року «трійка» — Ягода, Менжинський, Триліссер — затвердила смертний вирок. У цей само день його було виконано. Справа Блюмкіна стала, по суті, першою у «трійкових процесах» з викриття ворогів народу.

Брат Блюмкіна Мойсей залишився в Одесі, працював у газеті. Ще 1924 року він не поділив зі своїм колегою друкарську машинку й під час сварки вбив журналіста з револьвера, подарованого братом. Тоді Блюмкін-молодший отримав за вбивство безневинного лише чотири роки, а заступництво брата скоротило і цей термін до року. Однак у 1930-му Мойсея Блюмкіна заарештували і розстріляли.

Одеса.