«Жоден інший шпигун не мав такої влади і такого впливу, як Рейлі», — йшлося в популярній книжці, присвяченій історії англійської розвідки. Він був майстром замаху — стосовно застрелити, задушити, отруїти, і майстром дамської зваби. Джеймс Бонд початку століття! Його російський друг Борис Суварін писав про Рейлі: «Дуже замкнутий і несподівано відвертий. Дуже розумний, дуже освічений, на вигляд холодний і надзвичайно захопливий. Для друзів своїх, дуже нечисленних, він був своєю людиною, закриваючись, як ставнями, перед сторонніми». А ще його описували так: «Блідий, довголиций, похмурий чоловік з високим похилим чолом і неспокійним поглядом. Хода видавала військову людину».Один із «королів шпигунів» Сідней Рейлі ввійшов під цим ім’ям в історію декількох країн. Романтик терору суперагент ОДПУ одесит Яків Блюмкін став першою жертвою чекістських «трійок». Син одеського биндюжника головний «скрипаль» Льова Задов був не тільки на службі в Махна, а й в ОДПУ.
Усі ці імена пов’язані з Одесою, містом, що ніколи не перестане дивувати своїми «дітьми».
1. Все можуть «королі»
Операції, блискуче проведені цією людиною, ввійшли в навчальні посібники спецслужб багатьох країн як зразок того, яких успіхів може досягти таємний агент. Йому навіть у 800-сторінковій «Енциклопедії шпигунства» приділено 4 сторінки з фотографією та є півтора десятка згадувань в інших статтях, чого не удостоївся жоден ас світового шпигунства (розвідки). А у Фінляндії, в місті Турку, в єдиному у світі Музеї шпигунства є цілий стенд, присвячений Сіднею Рейлі.В історію він увійшов під ім’ям Сідней Джордж Рейлі. Утім, за 51 рік життя набув цілу колекцію імен і прізвищ. Але сам Рейлі ніколи не забував свого справжнього імені, як і міста, в якому з’явився на світ і провів дитинство та юність. Зиґмунд Маркович Розенблюм народився 24 березня 1874 року в Одесі. Батько, Марк Роземблюм, був маклером, потім судновим агентом. Мати, уроджена Массіно, походила зі збіднілого дворянського роду. Багато сперечалися про те, де ж в Одесі мешкало сімейство. Останні розвідки вчених і краєзнавців зупинилися на тому, що жили вони в будинку №15 на Олександрівському проспекті, що зберігся донині. Розташований будинок у престижному районі, недалеко від Грецької площі. Нинішні мешканці уявлення не мають, що їхні фікуси стоять у кутках, де «відбував мамине покарання» майбутній «король шпигунства», співробітник британської розвідки — Сікрет інтеллідженс сервіс (СІС), де значився під номером ST-1, нагороджений навіть, кажуть, Військовим хрестом. До речі, просто навпроти будинку Рейлі — знаменита одеська «книжка», ринок, де продаються різні книжки, в тому числі і про «короля шпигунів». Один торговець дуже здивувався, що герой продукції, яку він продає, народився навпроти.
Є припущення, що після закінчення третьої Одеської гімназії Зиґмунд (або просто — Зьома) Розенблюм вступив на фізико-математичний факультет Новоросійського університету, де провчився два семестри. А потім в один із днів мадам Розенблюм знайшла записку від свого тихого зразкового хлопчика, котра стала для неї шоком. Зьома писав, що тіло його варто шукати під льодом Одеської гавані. Він думав, що ця записка стане останнім нагадуванням про напівголодне дитинство єврейського хлопчика зі збіднілої родини і що Одеса назавжди викреслена з його життя. Але шляхи Зьоми ще не раз перетнуться з рідним містом.
«Виплив» Зиґмунд Розенблюм у Гейдельберзі, де вивчав філософію, потім перебрався до Лондона. До закінчення університету встиг прийняти католицтво, одружитися на ірландці Рейлі Келлегрен, розлучитися з нею, а потім з дипломом хіміка й чудовим для нього прізвищем дружини — Рейлі — зануритися в бурхливий світ пригод і авантюр. У 1897 році за газетним оголошенням він завербувався в наукову експедицію, що працювала у джунглях Бразилії, кухарем. Отут-то й почалася його кар’єра розвідника. Начальником експедиції був майор СІС Фрезерджил.
Усі 28 років, що Рейлі робив кар’єру професійного розвідника, він грав зі смертю в піжмурки, але щоразу щасливо її уникав, виявляючи приголомшливе вміння використовувати життєві обставини й найменші прорахунки контррозвідки.
Першим серйозним іспитом для Сіднея Рейлі стало відрядження напередодні російсько-японської війни в Порт-Артур. Назвавшись торговцем лісоматеріалами, він увійшов у довіру до командування російських військ. У результаті цей «чарівний негідник», як його називали, вкрав оборонний план Порт-Артура та інших фортифікаційних споруд, який незабаром... продав японцям. Відтоді для Рейлі Росія стала основним полем розвіддіяльності. Він чудово володів сімома європейськими мовами й декількома східними. Але рідною була російська мова, а Росія — батьківщиною, в якій після 1917 року запанував ненависний йому більшовизм.
На початку 1918 року Рейлі в черговий раз з’являється в Петрограді. І цього разу як «турецьких і східних країн» негоціант пан Массіно (під дівочим прізвищем матері). Познайомився з Орловим, однокласником якого по Варшавській гімназії був відомий історії Борис Савінков. Орлов виправив Рейлі справжнє посвідчення на ім’я співробітника Петроградського ЧК Сіднея Георгійовича Реллінського. Рейлі негайно перебрався до Москви, тому що цей документ дозволяв безперешкодно входити в Кремль. Там він заприятелював з командиром 1-го латиського артдивізіону Берзіним, якого намагався втягти у змову з повалення уряду й убивства Леніна (і Троцького).
Збутися цій мрії перешкодили земляки Зьоми, такі само авантюристи Яків Блюмкін і Микола Андреєв, які 6 липня 1918 року в германському посольстві, в особняку Берга, що у Грошовому провулку (нині вулиця Весніна, 5), здійснили терракт і вбили німецького посла Мірбаха.
...У 1919 році Рейлі з’являється в рідній Одесі, з якою, думав, у нього вже ніколи не перетнуться шляхи. М. Бригін в есе «Люди, легенди, життя» про це пише так: «Не пройшло непоміченим відвідування пізнім вечором 22 лютого місцевої домовласниці Софії Рубінівни Розенблюм (матері Рейлі. — Авт.), котра, до речі, один із своїх особняків на Троїцькій здавала під англійське консульство». Закордонні дослідники дають епізод, що розкриває з великою ймовірністю дитячу адресу супершпигуна: «Проходячи Олександрівським проспектом, Рейлі почав зашпортуватися, його обличчя побіліло, і він упав на землю».
А в місцевих одеських газетах пройшла інформація, що Рейлі в готелі «Лондонський» зустрічався з Григорієм Котовським і... Вірою Холодною. Якоюсь мірою це (перебування Рейлі в готелі «Лондонський») підтверджується телеграмою СХ066117 у Лондон із приводу дружини (чергової) Маргарет: «19 лютого 1919 року. Будь ласка, виплатіть місіс Рейлі з мого рахунка 100 фунтів стерлінгів».
У ті дні в Одесі «куються» величезні капітали, золото й діаманти імперії вивозять за кордон, а представники іноземних розвідок ідуть у бізнес. Однак у рідному місті Рейлі так і не зміг упіймати «птаха удачі». Його вміло відсторонили від грошових «годівниць», і всі його намагання набути багатства в Одесі виявилися марними. Рейлі довелося ні з чим повертатися на береги Туманного Альбіону.
Рейлі за всі роки своєї «кар’єри» проявив себе майстром найвищого класу в плетиві антирадянських змов. Про цю його «діяльність» написано багато книжок, автори яких намагаються розгадати феномен його «шпигунського таланту». Але все має свій кінець. Про те, як чекісти переграли Савінкова та Рейлі, загалом можна уявити, вивчивши (або з книжок, кінофільмів) операцію «Трест». Щоправда, там більше уваги приділяється Савінкову. А Рейлі «виманив» у Ленінград добре відомий Джордж Хілл, який свого часу працював із ним у Росії й навіть дослужився там до радника Троцького. Однак Зьома-одесит не знав, що Хілл на той час був уже потрійним агентом — він працював на СІС, на ОДПУ і на німецьку розвідку. І хоча Рейлі заманили до Росії, він передчував, що ця поїздка може виявитися останньою. Дружині наказав не вдаватися до жодних дій, навіть якщо його затримають. Його дуже добре зустріли на кордоні «свої люди», але в цей же день він опинився... на Луб’янці. Фінал такий. Ніс Рейлі на спині через фінський кордон прикордонник Тойво Вяха (потім він стане І.М. Петровим), допитував чекіст Фраучі (Артузов), убив у Сокольничівському лісі №73 (саме під цим номером значився Рейлі) чекіст Ібрагім Абіссалов.
5 листопада 1925 року (в архівах зберігся рапорт про вбивство Рейлі, №73) його повезли в Богородськ. Усе було передбачено: біля моста автомобіль нібито зламався, Рейлі вивели «прогулятися» і вистрілили в потилицю, а потім «контрольним» у груди. На голову натягли мішок, привезли до санчастини, де вже чекав і фотограф. Санітарові сказали, що цю людину задавив трамвай. На прозекторському столі сфотографували спочатку в шинелі по пояс, потім голого на весь зріст. Поклали в мішок, разом з ним у труну. До 11 вечора все вже було закінчено. Знімки ці зберігаються в архівах.
Наступного дня тіло Зиґмунда Марковича Розенблюма було закопано у дворику для прогулянок внутрішньої в’язниці ОДПУ на Луб’янці. Скільки по ньому ходило «послідовників-авантюристів»?..
Є припущення, що саме його доля (втеча з дому через конфлікт із родичами, пригоди в Південній Америці) послужила сюжетною канвою для створення образу й характеру Артура Бертона («Овод» Ліліан Войнич). Виходець із Росії й міжнародний авантюрист Сідней Рейлі надихнув також Ієна Флемінга на створення образа агента 007 Джеймса Бонда. Він став героєм численних книжок і фільмів, а суперечки навколо його біографії не вщухають досі.
Одеса.
Репродукції Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО.
(Далі буде).
