До революції ця жінка була легендою луганського політичного розшуку. Ще років двадцять тому поява матеріалу про неї в пресі була неможливою: у систему чорно-білої радянської ідеології такі образи не вписувалися чи набували рис демонізму. Тепер на події 1900-х років на Луганщині ми можемо подивитися неупереджено, не поділяючи їхніх учасників на героїв і антигероїв.
«Один з великих детективів...»
Позиції Радянської влади в 20-х роках були ще хибкі, і влада, щоб убезпечити себе, нещадно знищувала тих, хто колись служив царському режиму. Одними з перших на черзі були люди, які служили в політичній поліції при монархії — штатні співробітники жандармерії та її інформатори. Про їх розшук у Луганську голова УДПБ Балицький у 1926 році доповідав особисто Ворошилову — Наркому з військових і морських справ і голові Реввійськради. Джерелом відомостей про таких людей були архіви. Ім’я Сари Борохович першим називали всі, хто стикався з паперами жандармського архіву. Сару Борохович, кличка Орльонок, вважали одним із найбільших детективів Луганська.
Детективом у звичному значенні слова вона не була, а була секретним інформатором жандармерії. Серед результатів її діяльності — розгром підпільного кружка РСДРП і провал нелегальної друкарні в Луганську на вулиці Казанській...
Вихри ворожі...
У лютому 1905 року на Луганщині відбувся загальний політичний страйк — один з найбільших в імперії. Навесні того ж року в повіті піднімається селянська хвиля антипоміщицьких виступів. У жовтні Луганськ — на межі повстання. Припинилися заняття в чоловічій і жіночій гімназіях, у міському училищі. Містом прокотилися маніфестації, а завершилося все грандіозним єврейським погромом. У травні 1906 року уряд оголосив в Єкатеринославській губернії воєнне положення. До луганської в’язниці, розрахованої на 300 місць, кинуто більш як півтори тисячі незадоволених.
Революція потребувала грошей. Ось який вигляд у викладі жандармського ротмістра має епізод відібрання грошей на потреби революції луганськими есерами: «8 грудня 1908 року в готелі «Гранд-Отель» у Луганську проходили збори, на яких вирішувалося питання про пограбування контори Гартманського заводу. Були присутні колишній робітник цього заводу Микола Орлов, Тарас Юрченко, засуджений на чотири роки каторжних робіт, Олександр Фрієр, відомий грабіжник, Олександр Рігель, засланий на три роки за зберігання зброї в Наримський край і звідти втік, і ще кілька осіб. 10 січня о 10-й годині ранку на Солдатській вулиці в Луганську було скоєно напад на артільника Гартманського заводу Миколу Купріянова, котрий віз 1298 рублів на станцію... Грабіжники, забравши гроші, викинули Купріянова і його кучерів із саней і на цьому коні самі зникли. Через два дні ті самі особи готувалися до пограбування касира Гартманського заводу, який мав везти на вокзал велику суму грошей, але касира вони проґавили й наткнулися на наряд кінних городових і відкрили по них стрілянину. Орлова було поранено і його згодом затримали у садах, інші встигли зникнути. Орлова затим повісили».
Звичайно, влада намагалася контролювати ситуацію. Жандармерія впроваджувала своїх людей у середовище лівих політичних партій і об’єднань, виявляла підпільні друкарні й склади зброї, переслідувала найбільш радикально настроєних діячів. Але серйозних успіхів охранка домагалася аж ніяк не завжди. Передусім через свою нечисленність. Отже, інформатори серйозних відомостей не приносили, а, в основному, збирали чутки. Але недарма кажуть: «Де сам чорт неспроможний, туди жінку пошли».
Шукайте жінку!
В 1908 році охранка викрила в Луганську групу молодих есерів, які поширювали нелегальну літературу й готували замах на жандармського ротмістра Штольдера, котрий очолював тоді розташоване в Луганську охоронне відділення Слов’яносербського й Бахмутського повітів. Серед змовників опинилася й 18-літня Сара Борохович, у якої під час обшуку знайшли конспіративне листування з революційними організаціями і з ув’язненими Єкатеринославської в’язниці. Півроку Борохович провела в луганській в’язниці. Потім її збиралися вислати у Вологодську губернію, але жандармське керування загальмувало заслання: Сара погодилася співробітничати з охранкою. Її звільнили під гласний нагляд поліції.
Можна судити про її діяльність з кінця 1909 року за архівними документами. Дівчина впроваджується в організації есерів і соціал-демократів. Якість відомостей, які вона добуває, дивна. Здається, вона знає все — адреси, паролі, явки. З повідомлень Борохович складається картина життя революційної Луганщини 1912—1916 років.
У Дружківці явочну квартиру тримають... дві модистки — сестри Альперт, вони ж — керівники місцевої організації РСДРП.
У Слов’яносербському повіті група анархістів-комуністів активно шукає зброю, перед Різдвом планує пограбувати магазин і винну крамницю, де можна буде «взяти» до 20 000 рублів.
У Луганській в’язниці наглядач за хабарі проносить конспіративну кореспонденцію ув’язненим. Група соціал-демократів «винесла смертний вирок» приставу розшукової частини Слов’яносербського повіту (по-нашому — начальнику карного розшуку) Завєстовському. Його, завдяки Борохович, попередили, і він уник смерті.
В 1909 році за її інформацією жандарми вилучили арсенал зброї й бомб, що зберігався у службовця заводу Гартмана. Навесні 1910-го Сара повідомила про луганських більшовиків, котрі підтримували зв’язок з Ворошиловим, висланим з Луганська в Архангельську губернію. У липні того самого року вона передала жандармам список луганської організації есерів, у серпні — список 40 членів організації РСДРП. Вона інформує про революційну ситуацію не тільки в Луганську, а й в Юзівці (нині Донецьк). В 1911 році повідомляє про надходження до Юзівки, яке готується, марксистської газети «Зірка», про збір грошей і відправлення їх у Сибір для політзасланців. Вона активно висвітлює роботу маріупольської організації РСДРП, про підготовку лівих організацій до виборів у Державну Думу. В 1912 році повідомляє про ситуацію в Харкові й ще про одну модистку, яка тримає майстерню дамських платтів, а при майстерні — явочну квартиру (революціонери взагалі любили влаштовувати явки у фотосалонах, магазинах готового плаття, у бакалійних крамницях. Одне таке місце в Луганську — капелюшний салон «Элегантъ»). Восени 1912 року Борохович інформує жандармерію навіть про зв’язки колишнього секретаря графа Л. Толстого, котрий перебуває в засланні! На початку 1913 року повідомляє про політичний страйк, що планується в Луганську, та його організаторів. Географія її відомостей поширюється до Одеси та Ростова-на-Дону.
Сара Борохович стає найвисокооплачуванішим агентом луганської жандармерії. За відомостями охранки, Борохович щомісяця одержувала платню 75 рублів, тоді як інші секретні співробітники-чоловіки — у середньому 10—30 рублів. Для порівняння: денний заробіток робочого заводу Гартмана становив 1 руб. 34 коп., а вибійника Успенського рудника — 90 коп. у день. Усього, як підрахували згодом, Борохович заробила в жандармерії 2278 руб. 50 коп.
Суфражистка поневолі?
Ким же була ця жінка, у якій так розкрився шпигунський талант? Борохович-Шагас Сора Мойсеївна («по-російськи — Соня», — пояснила вона офіцерові охранки). Міщанка родом із Чернігівської губернії. Дату народження не пам’ятає, в 1909 році вважає, що їй 17 років. Народність єврейська, віросповідання іудейське, підданство російське. Незаміжня. Мати померла. Батько займається торгівлею в Луганську. Є дві сестри й два брати, один брат живе в Лондоні. Вчилася в Луганському міщанському училищі, навчання не закінчила, стала касиром. В 1908 році обвинувачувалася в причетності до грабежу, але провину не довели. Ні фотографії, ні деталі особистого життя цього самородка жіночого шпигунства до нас не дійшли. Тільки фраза одного луганчанина, котрий знав її: «Висока, худа, чорноволоса». Ось і все.
Що змусило молоду жінку піддавати себе ризику, крутячись у середовищі екстремістів і, користуючись їхньою довірою (Борохович була членом РСДРП), виконувати завдання і партії, і охранки?
Єврейська дівчина, імовірно, з дитинства випробувала на собі всі «принади» своєї національної приналежності: заборона на заняття сільським господарством і на проживання поза «межею осілості» (Єкатеринославська губернія входила в цю зону), обмеження при прийманні в гімназії й університети. Політика державного антисемітизму в царській Росії вела, з одного боку, до еміграції, з другого — до зростання радикальних настроїв серед молоді, яка йшла в революціонери. Отже, есерівська юність Сари — цілком типова.
У 1900-ті роки до нас докотилася хвиля суфражизму, яка США і Європою гуляла вже давно. Розгортається боротьба жінок за рівні з чоловіками виборчі права (suffrage з англійської — право голосу). Деякі політичні партії почали включати у свої програми пункт про рівноправність жінок (соціал-демократи, кадети й есери). Специфічні риси мав і український жіночий рух.
Провінціалка Сара могла не знати слова «суфражизм». Але вона розуміла, що бути жінкою і єврейкою — значить, зазнавати подвійної дискримінації. І помстилася цьому несправедливому світу. Втім, це лише припущення.
Юлія ЄРЕМЕНКО, керівник прес-служби Управління СБУ в Луганській області (документи цього архіву використано під час підготовки статті).
* * *
Коли в березні 1917 року в руки Луганського тимчасового виконавчого комітету потрапив архів охоронного відділення, стало зрозуміло, хто й ким був у жандармерії. Кого змогли — розстріляли одразу. Через кілька років почався активний пошук секретних співробітників охранки. Розшук не припинявся навіть після Другої світової війни — доки не стало зрозуміло, що ці люди давно лежать у могилі разом зі своїми гріхами. Але Сару Борохович так і не знайшли. У лютому 1917-го вона як крізь землю провалилася. Безвісти зникла і її родина. Чутки про те, що в 1918 році вона була розстріляна в Катеринославі, згодом не підтвердилися.
Розстріляли і останнього шефа охоронного відділення жандармського штабс-ротмістра Бондаренка. Коли його заарештовували, дружина ротмістра спробувала врятувати чоловіка, запропонувавши революційним активістам себе, на що один з них відповів: «Тілом, красою й марнослів’ям честь старого революціонера не купиш, а твого чоловіка за звірства над робітниками треба четвертувати як останнього негідника».
Щодо звірств — явне перебільшення. Як пожартував один публіцист, якби самодержавство в боротьбі з інакомисленням користувалося методами Сталіна, династія Романових царювала б досі. Що стосується жандармів, то вони виконували свій обов’язок, вірою і правдою служили тій державі, яка в їхніх очах була священною. І програли. Програли й їхні опоненти, щоправда, трохи пізніше.
