Сухомлинський в радянській цивілізації

Сухомлинський — романтик і мрійник, не переставав думати над тим, як виховати одне покоління молоді (майбутніх батьків). Після цього буде знято сотні проблем. Адже надалі все суспільство було б вихованим. У своїй школі до сімейного життя він готував учнів з 8 класу. А батькам завжди казав: «Сім’я у нас вкрай занедбана, насилля ніколи не приносило користі у вихованні. Діти, виховані ремінцем, виростають бездушними, безсердечними людьми. На свого товариша в школі піднімає руку той, хто сам відчув насилля вдома. Я не зустрічав жодного малолітнього злочинця, якого у дитинстві не били. Людина, піддана покаранню у дитячому віці, в підлітковому вже не боїться ні дитячої кімнати міліції, ні суду, ні виправно-трудової колонії».

Наш шкільний колектив, наголошував Василь Олександрович, виходив з того, що батьки, родичі є першими вихователями дитини. Адже саме в дошкільні роки, задовго до початку впливу шкільних педагогів, у людині закладаються корінні людські риси. Від того, яке оточення дитини у віці від двох до шести-семи років (саме в цей час закладаються знання в фундамент психіки), залежить духовне багатство майбутньої особистості.

«У Павлишах більше 15 років діє батьківський університет. Його завдання — постійне підвищення педагогічної культури батьків і матерів. Батьківська школа має кілька відділень. У першому навчаються батьки і матері дітей від 2 до 5 років. Навчаються два роки. Заняття проводяться двічі на місяць по півтори години. Працює сім батьківських груп.

Зупинюсь на проблемних сім’ях і їхніх дітях — вони з низькою самооцінкою. Такі скрізь чекають глузування, обдурювання, приниження, образи. І вони їх отримують. Такі страждають неймовірно, поринаючи у стан самотності та ізоляції. Відокремлюючись від інших, стають кволими, байдужими до всього. Самостійних рішень ніколи не приймають. Вони з часом або принижуються і сліпо підкоряються, або деспотично принижують інших, ще слабших. Їх постійно переслідує страх, безнадія. Такі ніколи не бувають успішними».

У себе в школі, де навчалося 600 учнів, Василь Олександрович відкрив 70 гуртків (кожен учень відвідував два-три з них). Керівниками були педагоги, батьки, старшокласники. Учень старших класів мав ще й молодшого товариша, опікувався ним. А ще в Павлиській школі кожен учень, чиє життя було ускладненим у родині, ставав вихованцем одного з учителів.

Які форми навчання в батьківському університеті? Це лекції, семінари, спільне прочитання книжок, ділові ігри, вечори науки й техніки, обмін досвідом, свята. Всього 20 занять за рік. Проблем не було — лише вдячність. До речі, батьківських зборів педколектив не проводив — у них не було потреби.

Уже на перших заняттях матері й батьки засвоюють істини:

— Ненасильницька гуманістична педагогіка має бути і в сім’ї, і в школі. Але спершу в сім’ї.

— Виховує кожна хвилина життя, кожен куточок землі й кожна людина, з якою зіткнувся ніби випадково, на короткий час.

— Без моральної чистоти, людяності губиться все: освіта, трудова майстерність, фізична досконалість.

Отже, Василь Сухомлинський спершу гуманізував зі своїм колективом педагогічний простір Павлиської СШ і всього селища, потім почав гуманізувати простір колишнього Союзу. Але педагогічний олімп його не зрозумів...

Антон Макаренко був марксистом у педагогіці: «Тільки колектив може виховати особистість». І хоча Василь Сухомлинський у молоді роки вчителювання був прихильником Макаренка, пізніше відійшов від деяких його постулатів. А виходив з того, що погляди на спадщину Макаренка, які склалися в науково-педагогічних колах у перші післявоєнні роки, не мінялись більш як 20 років. Увесь цей час займалися цитуванням, коментуванням, пропагандою досвіду. А життя йшло вперед. На перший план почала виходити особистість. І хоча з високих трибун учителям цитували Максима Горького («Дитячі колонії Макаренка, де я побував, — це вікно в комунізм»), думаючі педагоги не сприймали цього.

Колонії імені М. Горького та Ф. Дзержинського були просякнуті стосунками наказів і підкорення. Це не залишало найменших шансів для розвитку особистості. Колектив повністю її поглинав. «Я не вважаю, що потрібно виховувати окрему людину. Потрібно виховувати цілий колектив. Це єдиний шлях правильного виховання» (А. Макаренко). Свою методику з якогось часу відомий педагог почав вважати універсальною, придатною для всіх типів навчальних закладів. І багато вчених пропагували її.

Методика ж Сухомлинського розрахована для дітей, що навчаються в загальноосвітніх школах, а не в школах закритого типу, де знаходяться діти з девіантною поведінкою. Методика виховної роботи, розроблена Макаренком, в школі, якою керував Сухомлинський, «не пішла». І не тільки в школі Сухомлинського. «Вихователь має обережно підходити до питання, чи можна колективу втрутитись у те, що вихованець вважає глибоко особистим, недоторканним. І якщо вихователь із цим не рахується, виставляє напоказ найсокровенніший куточок людського серця — це є ознакою педагогічного безкультур’я».

Полемізував він і сам із собою, не лише з Макаренком, звіряючи свої погляди з практикою. Це була скоріше внутрішня наукова дискусія, прихований діалог: у пресі Сухомлинський ніколи не виступав проти Макаренка.

У Макаренка: «Ми не приховували свого іронічного ставлення до моралі «доброго серця». Я особисто ніколи не добивався дитячої любові й вважаю, що ця любов задля власного задоволення є злочинна. Я переконав себе і своїх товаришів, що цього довіска не повинно бути у нашому житті».

У Сухомлинського: «Маленька людина стає вихователем самої себе після людяних дотиків до її душі».

Макаренко сприймав лише мажор: «Людям, що скиглять, не по дорозі з нами в соціалізм».

Сухомлинський: «Дитина у різні періоди має право і на мінор... Влада колективу над особистістю має бути тільки людяною. Я ставлюсь і до покарань з великою пересторогою. Нормальне виховання не повинно знати покарань. Це глибоке переконання прийшло до мене не тільки із книжок педагогів-гуманістів, а й з власного тридцятирічного досвіду. Особистість має право і на опір. І сфера особистості учня має бути незалежною, автономною, в яку ніхто не має права втручатися. Тим більше — колектив. На першому плані не «Ми», а «Я».

Так закінчився спір Сухомлинського з поглядами Антона Макаренка та його прибічників на колектив: «Колектив вищий за все».

Глибинний погляд на особистість і колектив знаходимо в одній з останніх робіт — «Іти вперед!» («Не топтатись на місці»).