У Луцьку повертають до життя раритетні книги. Нещодавно у Волинській семінарії Української православної церкви презентовано репринтну книгу Миколи Теодоровича «Празднование 900-летнего юбилея Волынской епархии», що видана ще 1893 року в друкарні Почаївської Успенської лаври. Це четверта книга серії «Старожитності Волині», підготовлена до друку обласною пошуково-дослідницькою громадською організацією «Сумління».
Першою, три роки тому, «Сумління» перевидало книгу протоієрея Михайла Тучемського «По далеких закутках Волинського Полісся». З неї й розпочато серію «Старожитності Волині», присвячену 1020-літтю Волинської єпархії. Книга розійшлася за кілька місяців. Ще більший успіх мали перевидані в 2008 році книги Миколи Теодоровича «Волынь в описании городов, местечек и сел в церковно-историческом, географическом, археологическом и других отношениях. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Том V. Ковельский уезд» та «Город Владимир Волынской губернии. Исторический очерк», вперше видані відповідно в 1903 і 1893 роках. Вже понад сто років волинські історики охоче посилаються на ті книги.
Кілька слів про їх автора Миколу Івановича Теодоровича — видатного історика, краєзнавця Волині. Народився він 1856 року в сім’ї священика губернського міста Гродно. Закінчив Литовську духовну семінарію у Вільно і Санкт-Петербурзьку духовну академію. З 1883 року викладав у Волинській духовній семінарії Святе письмо. Відтоді й почалася активна дослідницька робота Миколи Теодоровича. Науковий доробок його досить великий. Це історико-статистичний опис церков і приходів Волинської єпархії у п’яти томах, окремі книги: «Волынская духовная семинария», «Город Кременец Волынской губернии: исторический очерк», «Город Заславль Волынской губернии», «Город Староконстантинов Волынской губернии», «Город Владимир Волынской губернии в связи с историей Волынской епархии», видані в Почаєві у 1888—1903 роках. Торік науково-пошукова громадська організація «Сумління» ще раз порадувала любителів старовини, здійснивши репринтне видання історичного нарису Миколи Теодоровича «Празднование 900-летнего юбилея Волынской епархии (10,11,12 мая 1892 года)». Як розповів один з укладачів Геннадій Гулько, збережені примірники книги були такі зношені, що для перевидання довелось їх використати аж шість.
Книга подає чимало цінних відомостей з історії однієї з найстаріших в Україні православних єпархій. Адже перші промені православ’я проникли на Волинь іще раніше, ніж у Київ, — завдяки учням просвітителя слов’ян, Мораво-Панноніївського архієпископа Мефодія, до єпархії якого входила і західна частина нинішньої Волині. А 992 року київський князь Володимир утворив єпархію в центрі Володимиро-Волинського князівства — місті Володимирі. Територія єпархії була величезна: на сході майже сягала Києва й Поділля, на півдні — Галича і Перемишля, на заході займала більшу частину теперішньої Холмщини, а на півночі — Берестейщини. Поблизу Володимира-Волинського досі діє Зимненський Святогірський чоловічий монастир, якому понад тисячу років. У Володимирі-Волинському про ті часи нагадують Успенський (Мстиславів) собор 1164 року, церква Святого Василя, будівничим якої називають самого Володимира Великого. Тож 900-ліття Волинської єпархії (1892) стало знаковою подією для тогочасної України. Завдяки книзі Миколи Теодоровича й сьогодні можна відчути атмосферу того свята.
З хвилюванням читаємо оповідь про хресний хід з Чудотворною іконою Почаївської Божої матері. З 2 по 10 травня 1893 року прочани пройшли з іконою від Почаївської лаври до Володимира-Волинського — майже 160 кілометрів. Зупинялися в храмах, засипали шлях квітами. Коли змовкали церковні співи, до роботи бралися полкові музиканти. В Берестечку хтось пустив чутку, що ікона назавжди покидає рідний край. Селяни перегородили дорогу: «Помремо, а святиню не віддамо». Лише після запевнень духовенства і військових, що ікона незабаром повернеться, миряни пропустили хресний хід.
Цікаві й розділи, присвячені тогочасному Володимиру-Волинському. Він тоді був маленький, без жодної мощеної вулиці. Проте в місті зуміли створити святкову атмосферу. На головній магістралі облаштували 50 сажень (cажень — 213,36 см) настилу, дороги підрівняли і посипали піском, влаштували безліч прикрашених зеленню і гірляндами тріумфальних арок. Мстиславів храм, який тоді стояв у руїнах, декорували зеленню і прапорами.
Микола Теодорович описав також відзначення ювілею єпархії в Житомирі, Луцьку, Рівному, в десятках містечок і сіл Волині. Хто з наших сучасників спромігся б на таку об’ємну працю?
Колись дослідник минувшини нашого краю Максим Бойко писав: «Микола Теодорович у вільній Україні повинен бути по смерті нагороджений пам’ятником за епохальну працю для добра Волині, яку він віддано любив».
Тож варто подякувати краєзнавцям, упорядникам згаданої книги — Геннадію Гульку, Ігорю Пасюку, Володимиру Марчуку, а також народному депутату України 5-го скликання Анатолію Горбатюку, митрополиту Луцькому і Волинському УПЦ Ніфонту та єпископу Володимир-Волинському та Ковельському Никодиму, які повернули її читачам в оновленому вигляді. Видавці обіцяють: серію «Старожитності Волині» буде продовжено.
Волинська область.
Фото автора.