Кожен із нас хоч раз цікавився своїм прізвищем, назвою свого міста чи села. Та не всі знають, що існує спеціальна наука, предметом досліджень якої і є власні назви. Називається ця наука ономастикою. В інших країнах нею займаються давно, в Україні серйозно цікавитися почали з кінця 1950-х років. Не дивно, що фахівців у цій галузі — на пальцях перелічити. Кандидат філологічних наук іванофранківець Мирослав Габорак (на знімку) — поки що єдиний на Прикарпатті ономаст. Найбільш відомі його книжки — «Гідронімія Івано-Франківщини» (2003), історико-етимологічний словник «Назви поселень Івано-Франківщини (Бойківщина, Гуцульщина та Опілля) (2007), словник-довідник «Назви гір і полонин Івано-Франківщини»(2008).

Все почалося з хобі


— Мирославе Михайловичу, як ви зацікавилися цією наукою?
— Колись у бібліотеці випадково натрапив на цікаву книжку про топонімію Буковини. Запитав, чи є схожа про географічні назви Прикарпаття. Ні, не знайшлося, і я вирішив цим зайнятися. Це було як хобі. Спочатку взявся за назви населених пунктів. Далі — річок, гір. Книжки мої швидко розійшлися. Минулого року «Назви гір» перевидано з доповненнями та уточненнями. До книжки вперше ввійшли назви полонин і урочищ. Нині працюю над перевиданням книжки про назви водних об’єктів. А загалом Прикарпаття порівняно з іншими регіонами лідирує у цій галузі.
— Який відсоток географічних назв Прикарпаття наразі вивчено?
— На жаль, у нас немає повної інвентаризації цих назв, тож і не знаємо їх кількості. Якщо проаналізувати класи власних назв, то повний список маємо хіба що найменувань населених пунктів. Щодо річок і потоків, то на Прикарпатті їх понад вісім тисяч. Однак більшість їх найменувань жителям краю невідомі. Ніхто ще також не полічив, скільки в нас гір, хребтів, долин, урочищ. Їхні назви досі не зібрано, не кажучи вже про систематизацію і науковий опис. У моєму словнику, наприклад, проаналізовано майже 2,5 тисячі назв, що позначають близько 3,5 тисячі гір, горбів, хребтів, підвищень, височин, скал, кам’яних брил, скельних утворень, а також 385 найменувань полонин, що стосуються 424 таких об’єктів. Та це ще далеко не всі прикарпатські гори і полонини.
— Чому кількість назв і кількість географічних об’єктів, які вони означають, не збігаються? Є гори, які називаються однаково?
— Є і немало. Як-от гора Клива. На Прикарпатті кілька десятків гір так звуться. Слово «клива» означає гору з незалісненою вершиною. З часом така гора могла вкритися лісом, а первісна назва лишилася. Протилежна за значенням назва гори Кичера, від слова «кика» — волосся на голові. Кичера — це гора, заросла лісом. Їх теж на Прикарпатті багато.
— Так само повторюються і назви річок?
— Найвідоміший приклад — річка Млинівка. У нашому регіоні їх близько півсотні. Так називають мало не кожну річку, де стояв млин. Чимало потоків носять назви Бистрий, Глибокий, Кривий і т. д.
— Чи були якісь несподіванки під час ваших досліджень?
— Найбільшою несподіванкою було те, що часто люди не знають назв своїх річок чи гір. Запитую гуцулку, як зветься річка, що протікає селом, і вона відповідає: «Річка». А з гір, що поряд, можуть пригадати назву однієї. Частину найменувань нині безіменних об’єктів мені вдалося знайти в писемних та історичних джерелах. Ці забуті назви я наводжу у своїх книжках, щоб повернути їх прийдешнім поколінням. Тож дуже важливо ті назви, які нині побутують, зафіксувати. Особливо це стосується найменувань невеликих географічних об’єктів, які досить мінливі. З їх зникненням ми багато втрачаємо.


Що таке Гвіздець


— Що взагалі дає вивчення географічних назв?
— Географічна назва — це джерело найрізноманітнішої інформації: мовознавчої, історичної, географічної, краєзнавчої. Ось приклад. По дорозі на Калуш є село Майдан. Чому так називається? Перше, що думаєш: майдан — це площа. Але то лише одне значення. А колись так називали місце, де випалювали соду, гнали смолу, скипидар, робили клепки для бочок. Для цих промислів потрібне було деревне вугілля. Як його виготовляли? Брали тверді породи дерев, складали у купи, запалювали й обкладали глиною. Вони тліли, перетворювалися на вуглини. Деревне вугілля йшло й для варіння скла. Отож маємо село Гута, де варили скло, село Боднарів, де робили бочки. Отак розшифрування географічної назви тягне за собою багато відомостей про життя і побут наших предків та природні особливості краю. Не випадково історики нині залучають результати топонімічних досліджень до вивчення історії і географії. Адже у нас, зокрема на Гуцульщині, дуже мало писемних джерел, археологічних даних. І часто лише географічні назви можуть пролити світло на ті чи інші події. Крім того, власні назви містять багато мовних явищ, які вже зникли. Наприклад, Коломия. Назва міста походить від однозвучного географічного терміна, що мав значення болото; яма, наповнена водою. У нашій мові загальне слово «коломия» уже зникло, але збереглося у власній назві. Чи села Гвізд, Гвіздець, Загвіздя. Слово гвізд колись означало «ліс». У такому значенні воно вже не вживається. А у Верховинському районі є гора Дземброня. Дзембр — то «зубр». Звукосполучення «-ем» — це залишок давніх носових фонем, які були колись у слов’янських мовах. Тобто географічні назві часто доносять забуту лексику, граматичні чи фонетичні особливості мови, що важливо для висвітлення багатьох питань історичної граматики та історії мови.
— А що означає назва найвищої в Україні гори Говерла?
— Якщо поділити слово «говерла» на структурні частини — закінчення, суфікс, префікс, корінь, то довідаємося, що це крута, покручена з усіх боків гора. Колись це був загальний географічний термін. Слово «говерла» вживається і в інших селах на означення крутих горбів.
— Філологічний підхід не універсальний. Навряд чи він підійде до гори Піп Іван.
— Так, тому ономасти часто залучають на поміч історію, географію, інші науки. Це стосується і названої гори. У неї дві назви: Чорна гора, Чорногора, бо справді темна, і Піп Іван. Обидві назви пов’язують з тим, що на горі колись було язичницьке святилище. З приходом християнства такі місця почали називати чорними, темними. А чому Піп Іван? Гуцули кажуть, що там постійно попіває, тобто повіває, вітер, звідки й назва. За іншою версією, гору назвали в честь першого християнського місіонера цих країв попа Івана Сучавського. Є й інша версія, ніби там був камінь, що нагадував попа у рясі. Достеменно розшифрувати походження назви не можна. А що це пізніше нашарування християнське — очевидно.


Спочатку було слово


— Чи не в кожному селі є ентузіасти, які вивчають історію свого населеного пункту. Як ви ставитеся до них?
— Те, що вони роблять, надзвичайно цінне. Бо вони дають перелік наявних гір, річок, потоків, присілків. Є загалом понад 220 книжок про історію сіл і міст Прикарпаття. Але трактування географічних назв у більшості з них дилетанське. Їх походження пояснюють легендами, переказами, які дуже красиві, але мають мало спільного з наукою. Як на мене, походження назв — це робота мовознавців. Бо назва — це передусім слово. У нас топоніми перші почали вивчати історики і географи. На жаль, у них нічого не вийшло. Нині про походження Галича є більш як 20 версій. Історики схильні виводити цю назву від грецького слова «гальс» — сіль. Але виникають запитання, на які вони не можуть відповісти. Скажімо, як може у слов’янському середовищі з’явитися одна грецька назва? І звідки тут суфікс «-ич»? Якщо ж назву Галич (Дрогобич, Видубич) досліджувати через мовну структуру, все стає на місце. Слово Галич походить від особового імені Галик або Галиць. Мабуть, не випадково кажуть про Галичину могилу в селі Крилосі, де раніше був центр Галича. Можливо, там був похований засновник міста.
— За якими основними принципами творяться власні назви?
— Є чотири основні групи чинників. Перша — антропогенний, коли назва об’єкта виникає у зв’язку з його засновником чи володарем. Приклад — Станіслав (колишня назва Івано-Франківська). Станіслав — син засновника міста Станіслава Потоцького. Друга — просторовий чинник, коли назва виникає за розташуванням об’єктів: Заріччя — за рікою, Загвіздя — за гвоздом, тобто лісом, тощо. Третя — внутрішній, коли назва виникає завдяки внутрішнім властивостям та ознакам об’єкта. Є бистра, швидка течія — і маємо назви річок Бистриця, Бистрик. І четверта — ідеологічний чинник. Найчіткіше він проявився у радянський період, коли багато міст перейменували: Ленінград, Ворошиловград тощо.
— Чи перейменування якось впливають на долю населеного пункту?
— З точки зору економічної чи соціальної — ні. А з ідеологічної, коли нав’язуються чужі назви, люди їх не сприймають. Не випадково багато назв, в яких було відображено спосіб життя наших людей, їхнє мислення, нині повертаються. Так, села Горішнє і Долішнє в Коломийському районі нині називаються Спас. Бо поселення виникло біля монастиря святого Спаса. Те саме і з містом Богородчани — тут жили люди, які належали до монастиря святої Богородиці.
— Мирославе Михайловичу, а багато у нашому словниковому запасі власних назв?
— Людям здається, що їх значно менше, ніж загальних слів. Та це не так. Найповніший словник сучасної української літературної мови містить 250 тисяч слів. Десь стільки ж є діалектних, хоч їх і ніхто не підраховував. Отож загальних слів близько півмільйона. Вважається, що людина з вищою освітою оперує 8—10 тисячами з них. Тим часом лише в Чернівецькій області вчені налічили 30 тисяч прізвищ людей. Додайте сюди назви населених пунктів, потічків, річок, гір, урочищ — навряд чи їх буде менше, ніж сто тисяч. І це в одній області, а їх у нас — 25. Перемножте — вийде дуже багато! Цей масив заслуговує на те, щоб глибше зайнятися дослідженнями власних назв. Бо знання ці не менш важливі, ніж знання свого родоводу чи історії. Справжній патріотизм виховується лише тоді, коли є любов до своєї малої Батьківщини. Щоб любити, треба її знати.


Інтерв’ю взяла Дарина НАЗАРЧУК.


Івано-Франківська область.


Фото автора.