Скіфо-еллінський проект «Спарта»

У попередніх публікаціях ми вже наводили докази американського дослідника А. Кемпа, котрий довів, що в VІ—V тисячоліттях до н. е. перша (нордична) хвиля племен білої раси вийшла з території тогочасної України і розселилася по всьому світові.

Наступна («полтавська») хвиля переселенців білої (нордичної) раси з берегів Дніпра з’явилася в Середземномор’ї у ІV—ІІІ тисячоліттях до н. е.

Зокрема, античні історики Фукідід і Діонісій Галікарнаський писали, що пелазги/лелеги з’явилися у Греції (як і в Єгипті) саме в ці «доісторичні» часи.

Автор відомої всім нам «Одіссеї» Гомер теж свідчив, що на Криті разом з етеокритянами (теукрами. — В.Б.), кидонами, ахейцями і дорійцями в місті Кноссі проживали й пелазги.

Підтверджує ці дані і болгарський вчений М. Будимир: «Пелзсги або племена, споріднені ним у мовному відношенні, займали райони Фінікії, Палестини, Криту, Кіпру, Еллади і Малої Азії».

Між іншим, Афінський акрополь, за даними С. Наливайка, був створений на місці фортеці пелазгів Пелістикон, яка побудована за тисячу років до поселення там греків.

Ще одну згадку про пелазгів ми зустрічаємо у книжці З. Рагозіної «Історія Мідії, другого Вавилонського царства та виникнення Перської держави» (1903 р.), з якої ми можемо дізнатися, що римляни називали арейців «грецьким плем’ям пелазгійського походження».

Варто взяти також до уваги свідчення єгипетських та єврейських джерел (у тому числі Біблії), що до об’єднання так званих «морських народів» входили ахейці, лелеги, іонійці, еольці, дорійці, греки, міносці з острова Крит та грецькі мікенці.

Філолог С. Губерначук довів, що культ лелеки розвинувся у нас ще Трипільської доби, а нині «...в деяких районах Полтавщини лелеку називають лелега, тобто так, як називали себе пелазги».

А ще один філолог — А. Поправко — довів, що мова лелегів/пелазгів, яка є на даний момент найдавнішою історичною (зафіксованою письмово) мовою Європи, дуже наближена до сучасної української мови.

Отже, пелазги, які вийшли з території України на межі ІV—ІІІ тисячоліть до н. е., були представниками скіфо-трипільської цивілізації і принесли в Середземномор’я свої технології, культуру та писемність!

За свідченням археолога Ю. Шилова, у ІІ тисячолітті до н. е. з лелего-пелазгійського масиву (розкопки могил інгульської культури, що в Херсонській області) виділилися елліни, які теж зробили вагомий і непересічний внесок в розвиток цивілізацій Середземномор’я.

Уже згадувана нами З. Рагозіна писала, що елліни «походили від найдавнішого кореня — пелазгів» і поділялися на ахейців, іонійців і дорійців — «геніальних майстрів військової справи».

А посилалася вона насамперед на Геродота, котрий стверджував, що греки-ахейці, або іонійці, «спочатку були пелазгійського походження» і що «до свого об’єднання з пелазгами елліни були нечисленними».

Більше того, порівняльний аналіз даних археологічних досліджень, проведених в Україні, Анатолії (Троя), Сирії (Угарит), на Кіпрі, Сардинії (Італія), на острівній (Крит, Родос, Карпати) і материковій Греції та в Єгипті (Луксор), привів до фантастичних висновків!

В. Клочко, характер знайдених та викарбуваних на рельєфах будинків та гробниць у зазначених країнах зразків зброї (круглі щити, списи і короткі, заточені з обох боків мечі) однозначно свідчить про її походження з Північного Причорномор’я (сабатинівська версія трипільської культури, ІІ тис. до н. е.)!

Якщо ж ми поглянемо на еллінські назви сучасних українських населених пунктів, зникнуть останні сумніви в тому, що перша Еллада насправді розташовувалась на території тогочасної України.

Зокрема, жителі донецького міста Іловайськ, напевно, й не підозрюють, що в ту давнину він міг бути пов’язаний з діяльністю Бога грози Іла (згодом він стане Зевсом, а потім — Ілією).

Ймовірно, що ім’я цього грізного бога дало й назву країні, що стала епохальним цивілізаційно-культурним явищем під назвою Еллада.

До речі, вас не дивує, чому це скіфи-елліни надто спокійно сприйняли так звану «грецьку колонізацію» Причорномор’я (якої ніколи й не було! — В.Б.)?

Кримська дослідниця Е. Петрова пише: «Останніх (греків. — В.Б.) було надто мало, і вони не змогли б протистояти досвідченим скіфським воїнам, якби господарі країни не прийняли їх». Дивно, як для колоністів-загарбників, чи не так?

Підтверджує це, за словами Геродота, і перський цар Дарій, котрий вважав малоазійських і причорноморських еллінів родичами: «І ті, й інші — один народ».

Павсаній Перієгет (ІІ ст. н. е.), до речі, свідчив про перенесення з Тавриди до Греції релігійних культів: «Місце, яке іменують Лімнеєм (у Спарті. — В.Б.), є храмом Артеміди Ортії. Тут є її дерев’яне зображення... Воно було перенесено в їхнє місто Орестом, який тут і царював...»

Зафіксуємо собі також ім’я спартанського царя — Орест (поширене на Західній Україні) і візьмемо до уваги, що Евріпід, чи не найвідоміший античний драматург, одну зі своїх п’єс теж назвав таким-собі «кримським» ім’ям — «Орест»...

Ось чому вже й не варто дивуватися, що херсонські Сірогози у Греції стали Сіракузами. Івано-франківська Косівщина у Греції проявилася в назві острова Кос. Українські гори Карпати і кримське селище Курпати, найвірогідніше, дали ім’я грецькому острову Карпатос.

Кримський Партеніт, напевно, вплинув на ім’я славетного грецького міста Спарта. А Приазовська Лакедомонівка (котра, розташовується біля «стародавнього українського міста Таганрога» — за Антоном Чеховим), дала назву державі Лакедомон (столицею якої стане місто Спарта).

Наведемо також інформацію з авторитетного енциклопедичного словника Ф. Брокгауза та І. Ефрона (1893 р.), який свідчить, що дорійці проживали в Малій Азії (Карії) та островах Кос, Родос, Калімна і Карпати!

Скіфо/еллінський вплив на греко/еллінську культуру проглядається і в таких фактах.

У Греції у ІІ—І тисячоліттях до н. е. був популярним культ Лікейського («Вовчого») Пана — лісового бога пастухів. Аналогічний культ Пана був вельми поширений, наприклад, у Феодосії (VІ ст. до н. е.). У тамтешніх скіфів/еллінів він був богом стад, лісів і полів.

Звернемо увагу і на ім’я еллінського Бога — Пан. Надто вже воно українське, чи не так?.. До речі, за свідченням античних авторів, одне з праукраїнських племен так і називалося — пани. І проживало воно на території сучасної Донеччини.

Отож слово пан, судячи із сказаного, має не західноукраїнське, а східноукраїнське походження, де проживали праукраїнські племена скіфів-скотарів.

Пани, зокрема, згадуються і в індійських «Ведах» — священних книгах скіфів/аріїв, які, за даними відомого російського сходознавця Л. Васильєва, у ІІ тисячолітті до н. е. «вийшли з берегів Дніпра»...

Отже, ми маємо певні «випадковості», такі як:

— схожі назви племен (дорійці, арейці, арії);

— спорідненість релігійних культів (Аполлона, Артеміди, Пана та ін.);

— «дивні» збіги імен богів (Пан) та царів (Орест);

— однакові географічні назви (Доріда, Карія, Кос, Карпати);

— однотипність зброї та символів (змія) та ін.

І така велика кількість «збігів» однозначно свідчить, що українська Еллада (Причорномор’я та Приазов’я) була метрополією по відношенню до грецької (Середземномор’я) Еллади!

Автори вже згаданого енциклопедичного словника Ф. Брокгауза та І. Ефрона посилаються на слова німецького історика О. Мюллера (1844 р.), який писав, що «найрізкіше виявився характер дорійського племені в Спарті».

У цьому зв’язку є необхідність дати більш ґрунтовне описання феномену цього славетного скіфо/еллінського міста. Тим паче що видатний скіфо/арійський філософ Аристокл/Платон брав його за взірець, описуючи характеристики своєї ідеальної держави.

Загалом місто Спарта була столицею країни, яка звалася Лакедомон. І в науковій літературі ми зустрічаємо синонімічне іменування жителів цієї скіфо/еллінської країни (яка розташовувалась у ІІ—І тис. до н. е. на території сучасної Греції): спартанці=спартіати=лакедомоняни.

Власне, сама назва міста Спарта має, найімовірніше, скіфське етимологічне походження. Скажімо, в Боспорському царстві, яке контролювало територію Північного Причорномор’я і Приазов’я, нам відома династія царів Спартакідів.

Спартанці, до речі, були не тільки чудовими воїнами. Мало того, що вони в VІ столітті до н. е. очолили Пелопоннеський союз і фактично домінували в тогочасній Греції, перемігши разом з афінянами персів у битві при місті Саламіні (заснованому троянцем Теукром) і Платеях (480 і 479 рр. до н. е.).

У цей само час спартанські атлети домінували і на Олімпійських іграх, виборовши протягом століття 46 перемог із 81, що було занесено в аннали. І хто знає, чи не тоді й виникло слово «спартакіада», що й нині використовується, насамперед в Україні, як назва спортивних змагань з багатьох видів спорту.

А потім була ціла низка війн. У 404 році до н. е. сухопутна Спарта знищила морську Афінську державу. Але через кілька десятків років і самі спартанці програли кілька війн фіванцям і почали поступово втрачати свій вплив у регіоні.

За часів римського володарювання (з ІІ ст. до н. е.) Спарта мала статус великого провінційного міста і процвітала аж до 396 року н. е., коли була знищена Аларіхом.

На чолі Спарти стояли два царі: один з роду Агідів, другий з роду Евріпонтидів. Судячи з такого балансу політичної влади у спартанській державі, напевно, це було пов’язано з первісним союзом двох племен—засновників Спарти (аборигенних і скіфо/арійських).

Окрім того, звернувши увагу на родове ім’я царської династії Евріпонтидів, варто згадати, що саме в ті часи Чорне море називалося Понтом Евксінським. Відтак дуже правдоподібною є версія причорноморського походження принаймні одного із двох лакедомонських племен—засновників Спарти.

Спартанські царі проводили свої засідання разом із радою старійшин (герусією), куди пожиттєво обиралися 28 осіб, що були старші за 60 років. У народних зборах (апелле) брали участь усі спартанці, котрим було 30 років від народження.

Політична влада в цій державі належала спартанцям, які мали політичні права і могли бути обраними до органів управління. Фактично вони мали елітний (дворянський) майновий статус з відповідними військово-політичними обов’язками «захищати батьківщину».

Водночас їм було заборонено займатися торгівлею, зокрема, користуватися золотими і срібними монетами. Весь свій час спартанці витрачали на фізичні вправи та військову підготовку.

Земельні ділянки спартанців, які оброблялися ілотами, мали приносити їм дохід, достатній для придбання військового спорядження та виконання ними обов’язків громадянина.

(У Донецькій області, між іншим, поруч із селом Лакедомонівка «зовсім випадково» розташовано місто Іловайськ).

Економікою та виробництвом у цій державі займалися жителі союзних Спарті міст — періеки. Вони не брали участі в політичному житті Лакедомона/Спарти, але мали, окрім економічних, ще й певні громадянські права і привілеї. Зокрема, періеки мали право служити в армії, що зовсім не дозволялося ілотам.

З часом царська влада в Спарті була обмежена владою п’яти ефорів — чиновників, яких обирали народні збори (по одному від кожної адміністративної області Спарти).

Починаючи з середини VІ століття до н. е. тогочасні «народні депутати» (ефори) вже мали більшу владу, ніж спартанські царі, що належали до елітарних дорійських родів.

Відтоді й починається занепад спартанської державності як такої. Влада лакедомонських «народних депутатів» перетворює Спарту на мілітаризовану державу, в якій практично зникають мистецтво, поезія, архітектура. Імена спартанських атлетів більше не фігурують серед переможців Олімпійських ігор.

Буквально через 50 років після переходу Спарти від «конституційної монархії» до «парламентської республіки» в країні вже не знайшлося архітекторів, які б звели будинок для народних зборів (парламенту) та храм Бога Аполлона.

Для цього спартанським чиновникам довелося запрошувати «варягів» — Феодора Самоського та Батікла з Магнезії. І все це після того, як в недалекому минулому по всій Грецькій Елладі утвердився неповторний і величний дорійський архітектурний стиль!

Проте перетворення «народними обранцями» Спарти на казарму, що відтворювала лише солдатів, не врятувало ситуацію. Війни та економічні негаразди скорочували частку дорійської еліти у структурі лакедомонського суспільства. Натомість невпинно зростала кількість ілотів.

«Підживлення» в ці роки спартанської еліти скіфо/арійською компонентою, очевидно, не відбувалося (або було недостатнім). Ось вам і причина падіння якісного рівня управлінської еліти і спартанської державності загалом. Вона розквітла, керована скіфо/арійською елітою — аристократією, і згасла, очолювана «парламентською демократією» ефорів.

Водночас, слід зауважити, що римська цивілізація (через етрусків і троянців) та еллінська цивілізація (через скіфо-трипільців/аріїв) були, безумовно, спорідненими в культурно-історичному сенсі.

Але на той час, очевидно, вони вже достатньо відійшли одна від одної і мали відмінні геополітичні інтереси і суспільно-політичне та соціально-економічне підґрунтя в побудові своїх державних утворень.

І ще один цікавий момент, пов’язаний з відомою Троянською війною.

Ми вже писали про цікаве спостереження А. Кифішина — відомого дешифрувальника кам’яних ермітажів Шу-Нун/Кам’яної Могили (Українська Еллада), котрий помітив, що в цих давньоукраїнських текстах (приблизно ІІІ тис. до н. е.) була викарбувана історія Троянської війни, що старша за саму Троянську війну (1300 р. до н. е.).

І з Грецькою Елладою, а конкретно — Спартою ми маємо аналогічну ситуацію. Це місто, як вважають археологи, було побудовано дорійцями/спартанцями орієнтовно між 1150 і 1100 роками до н. е.

А Троянська війна, як ми вже зазначали, відбувалася (за різними даними) у 1300 чи 1200 роках до н. е. То про якого спартанського царя Менелая та його дружину Єлену, викрадену Парісом, йдеться? Адже Спарти, як такої, ще немає?!.

Але, подивившись на те, що в українському Криму є містечко (С)Партеніт, а біля етнічно-українського міста Таганрога — село Лакедомонівка, ситуація дещо проясняється.

А якщо на додаток взяти до уваги версію П. Гарачука про існування Еллади-1 на території Стародавньої України, врахувати інформацію А. Кифішина, що міф про Троянську війну теж виник на території Стародавньої України, тоді стає зрозуміло, що насправді Троянська війна, швидше за все, відбувалася на території Стародавньої України.

І не виключено, що події зазначеної Троянської війни були локалізовані, як пише П. Гарачук, в районі села Парутіне Миколаївської області. Саме там, на його думку, і розташовувалась Троя-1 (нині відома як Ольвія).

Що ж стосується, власне, «спартанського» царя Менелая та його дружини Єлени, то насправді він царював у сусідньому біля грецької Спарти місті Терапни. У цьому достатньо великому місті, належному до крито-мікенської цивілізації, існувало святилище Менелайон, в якому шанували культ Менелая та Єлени.

Досліджуючи цивілізаційний зв’язок між Українською та Грецькою Елладами, не можна не зачепити причин різкої експансії скіфів/аріїв або спартанців/дорійців з українського Причорномор’я до частково захопленого греками (після пелазгів/лелегів) Середземномор’я.

На нашу думку, однією з причин такого бурхливого завойовницького марш-кидка скіфів/аріїв на материкову та острівну Грецію (ХІІ ст. до н. е.) було знищення греками другої Трої (ХІІІ ст. до н. е.), заснованої теукрами на території Малої Азії (сучасна Туреччина).

І це видавалося цілком логічним. Починаючи приблизно з кінця ІV тисячоліття до першої третини ІІ тисячоліття до н. е. скіфи/трипільці мали у цьому регіоні у своєму «конфедеративному» складі досить потужні держави:

* континентальну Троаду зі столицею в місті Троя (Мала Азія),

* острівні Мікени (острів Крит та прилеглі острови),

* Сумер/Шумер/Самару (Близький Схід),

* материковий Кемет/Єгипет (Африка).

Проте приблизно у ХІІІ столітті до н. е. населену пелазгами/лелегами Палестину поступово завойовують семіти (араби та євреї). Трою (після завоювання островів Середземномор’я) захоплюють греки...

Що мала вчинити у відповідь на ці агресивні наступи чужаків скіфо/трипільська імперія теукрів? Адекватно відповісти активними військовими діями. Отже, ситуація з дорійсько/спартанською експансією в Греції має вигляд як військова відповідь скіфо/арійської спільноти на знищення греками малоазійської Троади.

Остання, як відомо, мала важливе геополітичне значення, оскільки контролювала шлях з Чорного в Середземне море і була зв’язком між Українською Елладою (метрополією) та її грецькими колоніями.

* * *

Отже, ми переконуємося, що надто багато міфів із так званої «Всесвітньої історії» є елементами продуманих інформаційних спецоперацій, спрямованих на знищення історичної пам’яті одного з найдавніших народів планети — українців/теукрів.

Насправді численні факти переконують нас, що Еллада-І — це Стародавня Україна. Тому й не могло бути в принципі ніякої еллінської колонізації українського Причорномор’я і Приазов’я з боку Еллади-ІІ (Греція).

Троя-І (Миколаївщина) і Спарта-І (Крим або Донеччина) теж були на території України. Тому й історія про Троянську війну, викладена в печерах запорізької Кам’яної Могили (ІІІ тис. до н. е.) — старша за малоазійську Трою-ІІ (ХІІІ ст. до н. е.) і грецьку Спарту-ІІ (ХІІ ст. до н. е.).

Насамкінець зауважимо, що історія української та грецької Еллади, в тому числі історія Спарти, свідчить про важливість вирощування власної національної еліти — аристократії.

Власне кажучи, коли грецька Спарта перейшла від політичного режиму аристократичної монархії до режиму «парламентської демократії» ефорів, відтоді й почався занепад державності славетної Спарти. У вас не виникає аналогій, шановні читачі, з нинішньою ситуацією в Україні?..