Як ми вже повідомляли (див. «Голос України», №220) в столичному Українському домі 20 листопада урочисто відзначено 230-річчя від дня народження Олександра Засядька, творця перших вітчизняних реактивних (порохових) ракет.
Цей захід державної ваги став реальністю завдяки сприянню Полтавського земляцтва в Києві та підтримці голови Полтавської облдержадміністрації Валерія Асадчева. Між іншим, у його біографії помітне місце займає «космічна тема», зокрема електрозварювання у космосі. Вів урочисте засідання Олексій Онищенко, академік-секретар відділення історії, філософії і права НАНУ. Виступали: Валерій Асадчев; Іван Чайка, директор школи в селі Лютенька (при школі діє музей історії села, в експозиції якого помітне місце відведено Олександру Засядьку та його роду); Петро Тронько, академік НАНУ, голова Національної спілки краєзнавців України; поет Борис Олейник; генерал-лейтенант Анатолій Руденко, громадянин Росії, академік, розробник космічної техніки, активіст Полтавського земляцтва в Москві; академік Ігор Юхновський, директор Українського інституту національної пам’яті; полковник Андрій Колєнніков, начальник управління ракетних військ і артилерії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України; Едуард Кузнєцов, заступник генерального директора Національного космічного агентства України; Ярослав Яцків, академік НАНУ, президент Української астрономічної асоціації.
Доповідачі говорили про незвичайну долю Олександра Засядька, його історичне місце в світовому ракетобудуванні та зародженні космонавтики СРСР, України й Росії. Йшлося і про увіковічення пам’яті винахідника. Зокрема, про присвоєння його імені вулицям та артилерійській військовій частині, що дислокується в Кременчуці, про відбудову козацької Успенської церкви в Лютеньці, історія якої пов’язана з родом Засядьків.
Учасники зібрання ознайомилися із сигнальним примірником книги «Олександр Засядько» (очікуваний наклад 500 примірників, видавництва «Дивосвіт» і «Оріяна», із серії «Славетні імена Полтавщини»).
Подібні урочистості, присвячені нашим видатним гетьманам, літераторам і музикантам, — не рідкість у столичному житті. А от акції, що нагадують нам про героїв українського «заліза й вогню», трапляються рідко. А шкода, бо саме такі акції сприяють подоланню меншовартості й через те гідні особливого заохочення. Одначе прикро, що великий зал Українського дому не був повен.