Відомий київський учений-медик Ісаак Трахтенберг випустив розкішний двотомник своїх мемуарів під назвою «Остановиться, оглядеться...» (Видавничий дім «Авіценна», К., 2008). Автор, визнаний токсиколог, має й чимало наукових праць, як-от «Наука про отрути на службі криміналістиці». Але мемуари читаються з не меншим інтересом, аніж кримінальний детектив. Річ у тім, що Ісаак Михайлович Трахтенберг, родом житомирянин, все життя живе в Києві, на Тарасівській вулиці, що має давню славу обителі поетів, лікарів та художників. Власне, ця вулиця й навела автора на щасливу ідею — описати своє середовище. І не лише професійне (хоч колегам-лікарям віддано в мемуарах немало місця), а й ширше середовище, в якому фантастично переплетено десятки людських доль. За цим постає унікальний київський культурний шар, якого не придумаєш просто так, в ньому треба довго жити, щоб описати. Бальзак для своєї «Людської комедії» спеціально збирав оці сплетіння різних доль. І тут він би плакав від заздрості — бо наш мемуарист має чудову колекцію знайомств і життєвих сюжетів. Він і сам — частина цієї дивовижної колекції. Цікавиться не лише медициною, а й мистецтвом. Серед його добрих знайомих — Амосов і Райкін, Басилашвілі й Водяний, Кофман і Глущенко, Дзюба та Параджанов. До речі, коли Система влаштувала Параджанову судилище, Трахтенберг свідчив на користь підсудного. Й це ще не все. Дочка і зять автора — Ксана Медведь та Сергій Хотимський — відомі художники, учні великого Данила Лідера. Отже, автор добре знав і Лідера, і його оточення, цілу когорту блискучих діячів театрального Києва — Молостова, Каменькович, Митницький, Рєзникович. Коли про це читаєш, думаєш мимоволі: мало хто з митців міг отак щедро описати своє середовище! Адже митці — ревниві, а в нашого мемуариста нема ревності, є тільки захоплення.
Що в цих мемуарах викликає опір — то це надмір цитат. Автор надто любить посилатися на мудрі думки класиків. Й робить це навіть тоді, коли пише про власну сім’ю. Аж зітхаєш з полегшенням, коли цитат нема (як у розділі про театрального адміністратора Недзвецького). А інколи ті цитати просто курйозні. Як-от у розділі про петербурзького (родом з Києва) актора-коміка Михайла Свєтіна. Мемуарист цитує Свєтіна: я, мовляв, комік з Крижополя. Ах, як смішно — принижувати себе й свою батьківщину отим Крижополем. Звісно, коміки — не всі розумні, й іноді краще, щоб поза сценою вони рота не відкривали. Тим більше, що з тої самої Крижопільщини походять достойні люди, от хоча б і колега мемуариста — знаменитий академік Д. Заболотний. Ну, Свєтін міг цього й не знати. Зрештою, у двотомнику, слава Богу, набагато більше таких сторінок, які згладжують враження від подібних цитат.
