«Зернове питання» для України з кожним роком стає дедалі актуальнішим. Мало того, воно вже перемістилося в площину політичних спекуляцій. Кажуть, в Україні є лише дві біди — малий врожай і великий!Торік трапилось друге. І що?.. Ринок залихоманило, й усі кинулися гасити чергову пожежу — зернову кризу. В результаті під ударом опинився статус України як авторитетного гравця на світовому ринку зерна.

Невже ми не в змозі самостійно створити належні умови, щоб навести лад на внутрішньому зерновому ринку та відстояти національні економічні інтереси на світовому?!Ситуація сьогодні така, що мусимо визнати:країна справді не здатна стратегічно використовувати переваги великих урожаїв!не спроможна забезпечити логістику, транспортне та маркетингове супроводження!Як результат — держава недоотримує мільярди валютної виручки від повноцінної участі у світовій зерновій торгівлі. Вищевикладені питання зачіпають інтереси сільгоспвиробників і держави загалом. Тому не раз ставали темою обговорення депутатами Верховної Ради. Нещодавно зерновій перспективі були присвячені й слухання в парламентському Комітеті з питань аграрної політики та земельних відносин.

Правильний трейдер — державний?
На думку голови комітету Миколи Присяжнюка, ми маємо знайти відповідь, що потрібно зробити, щоб ефективно використовувати врожаї зернових — як для внутрішніх, так для зовнішніх потреб.
Нині Україна за своїми кліматичними умовами, якістю ґрунтів, трудовим потенціалом, традиціями сільгоспвиробництва, безумовно, може бути провідним сільгоспвиробником зернових в Європі, а потенційно — провідним світовим експортером цієї продукції.
Одним із головних чинників у цьому аспекті є ефективна система організаційно-економічних механізмів координації національного зернового ринку. Впровадження такої системи має стати основною функцією єдиного національно зернотрейдера.
За прикладами, йшлося під час слухань, далеко ходити не треба — Росія. Там створена й уже ефективно працює «Об’єднана зернова компанія», яка виступає єдиним державним трейдером на зерновому ринку. Втім, українські посадовці давно декларували необхідність створення агента — держтрейдера, який виступав би від імені держави на світовому зерновому ринку.
Проте в сусідів цей процес пройшов набагато оперативніше, ніж в Україні — активні роботи зі створення почалися з літа минулого року. Напевно, ми ще відчуємо істотні зміни роботи на ринку Причорномор’я у зв’язку з появою такого могутнього гравця.
Подібними структурами є і «палати з питань зерна» в Австралії та Канаді — інших провідних держав-експортерів.
Микола Присяжнюк вважає, що створення в Україні єдиного потужного національного зернотрейдера абсолютно реальне. Зробити це можна на основі трьох структур: Аграрного фонду, ДАК «Хліб України» та Держкомрезерву. Сьогодні їх функції перетинаються, а в результаті маємо повну недолугість на зерновому ринку — як зовнішньому, так і внутрішньому.
Саме національний зернотрейдер із відповідною матеріально-технічною базою зможе впорядковано займатися збільшенням обсягів закупівлі й реалізації зерна на внутрішньому ринку, обсягів експорту зерна, модернізацією і будівництвом нових елеваторів і портових терміналів.
Депутати закликають об’єднати Україну, Росію, Казахстан
Одним із важливих та ефективних механізмів утвердження України на світових ринках є формування зернового пулу з Російською Федерацією і Казахстаном. 
У світі країни по-різному намагаються протистояти кризі. Хтось зводить митні бар’єри, сподівається на жорсткі тарифи. Але ще дієвішою може стати політика узгодження зусиль, єдність дій.
Тим паче в наших країн є для такої політики серйозна основа. Як відомо, і Росія, і Україна підписали Стратегію економічного розвитку СНД на період до 2020 року. В цьому документі, серед іншого, передбачається активна співпраця у сфері АПК і серйозні ініціативи із забезпечення продовольчої безпеки. Росії, Україні та Казахстану необхідно скоординувати свої дії на зерновому ринку, оскільки вони є найбільшими виробниками зерна на Євразійському просторі.
Цьогоріч аграріями України зібрано понад 42 мільйони тонн зернових за внутрішньої потреби в 27,3 мільйона. Експортний потенціал становить близько 16 мільйонів.
Росія, Україна й Казахстан разом мають величезні експортні можливості в 2009 році — до 60 мільйонів тонн:
— Росія — 40 мільйонів тонн;
— Україна — 16,7 мільйонів тонн;
— Казахстан — 5 мільйонів тонн.
За узгоджених цінової політики, показників якості зерна й умов поставок наші країни можуть істотно впливати на ціни та контролювати до третини його світового ринку. А нині через відсутність такої узгодженості ми вимушені продавати зерно дешевше, ніж зерновиробники ЄС. Якщо три країни домовляться між собою, то вплив на ринок буде колосальний.
Внутрішній ринок лише тоді чогось вартий, якщо він уміє захищатися
За оприлюдненою під час слухань інформацією, в 2008—2009 маркетинговому році країни ЄС через введення імпортних мит практично закрили свій ринок для експорту зерна на 19 мільйонів тонн! І їм не завадили норми СОТ.
У 2008 році ООН планувала купити в Україні 10 мільйонів тонн; збіжжя для боротьби з продовольчою кризою в бідних країнах, але через неузгоджені дії влади зерно було куплено в інших виробників.
У 2007—2008 роках Україна вважалася потужним експортером на ринки ЄС, Північної Африки, Кореї та Індонезії. Але через введення імпортних мит у країнах ЄС в Україні накопичився надлишок зерна на внутрішньому ринку! Абсолютно зрозуміло, що триває жорстка боротьба за ринки збуту. Тож співпраця Росії, України й Казахстану в сфері виробництва та продажу зерна може стати важливим чинником гарантування продовольчої безпеки наших країн.
Ми не повинні виснажувати себе безплідною конкуренцією там, де узгоджена політика цін, якості, логістики й контрактних умов може принести значно більше вигоди кожній із наших країн-партнерів.