Пам’ять не може бути безсовісною

У нарисі «Цвіте калина на Пришибських висотах», що був опублікований у номері «Голосу України» за 8 травня цього року, розповідалося про те, як завдяки подвижництву пошуковців та допомозі громадськості колектив сільськогосподарського виробничого кооперативу «Мирний» Токмацького району збудував і доглядає меморіальний комплекс з храмом-пам’ятником на честь радянських воїнів, котрі загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Їхня доля по-особливому трагічна. Адже під час 19 масованих атак при прориві потужної оборонної лінії «Вотан», яку збудували гітлерівці на крутих пагорбах Пришибських висот, бійців посилали на вірну смерть, а потім, підібравши після кількамісячних боїв тіла вбитих, наспіх зарили їх у траншеях і вирвах та й забули доглядати ці могили. Так тодішня влада намагалася стерти з людської пам’яті жахливі втрати на фронтах, якими розплатився народ за свою перемогу над фашизмом. 

Віддаючи належне ентузіастам, котрі прагнуть відновити історичну правду та вшанувати пам’ять захисників Вітчизни, «Голос України» акцентував увагу на тому, що через бюрократизм столичних чиновників меморіальний комплекс досі не внесений до державного реєстру. А він же, по суті, є всенародною будовою, бо в його спорудженні брали участь і жителі Донецької області та деякі народні депутати. Не випадково в День Перемоги на Пришибські висоти приїжджають тисячі людей не лише із Запорізької, а й з інших областей України, а також родичі загиблих із близького зарубіжжя.

І ось минуло майже півроку. Що змінилося з того часу на Пришибських висотах та у владних кабінетах? Зміни таки сталися, і вони — на краще. Насамперед, як розповів голова СВК «Мирний» Микола Савченко, вдалося вирішити сумнозвісне земельне питання. Бо вийшло, як у поганому анекдоті: замість того, щоб сказати спасибі, на ініціатора будівництва меморіального комплексу мало не завели кримінальну справу за «самозахоплення державних земель». Але в прокуратурі теж живі люди, і врешті-решт скаргу закрили після того, як СВК «Мирний» передав у державний фонд частину розпайованих земель і взяв на свій баланс одну з Пришибських висот. Та потім це стало перешкодою для внесення меморіалу в державний реєстр — і знову відбувся обмін угіддями...

Тепер, здається, все владналося, та коли знову виникнуть якісь непорозуміння, обласна рада готова своїм рішенням надати меморіальному комплексу статус пам’ятки історії і культури обласного значення. Про це заявив, оглядаючи чергові розкопки забутих поховань радянських воїнів на підступах до Пришибських висот, голова обласної ради Олександр Нефьодов. Більше того, Олександр Степанович допоміг направити сюди спеціальну техніку Мирненського загону МНС України і пообіцяв ініціювати в наступному році прийняття обласної програми з фінансування пошукових робіт.

Ще однією ознакою, що свідчить про визнання благородної справи, є нагородження Миколи Савченка орденом «За заслуги» третього ступеня. Його Миколі Володимировичу особисто вручив Президент України Віктор Ющенко під час святкування 70-річчя Запорізької області. Що ж до самих пошуковців, котрі безкорисливо працюють заради безсмертя всенародних святинь, то їм у кращому разі скажуть «спасибі». І це теж символічно...

Нинішнього року розкопки на Пришибських висотах розпочалися в серпні і тривали більше двох місяців. Як розповів голова обласної асоціації пошукових загонів Володимир Смердов, у його товаришів було багато роботи. Сьогоріч шість пошукових загонів провели 30 експедицій на території Мелітопольського, Бердянського, Василівського і Токмацького районів, знайшовши останки 220 загиблих солдатів і офіцерів та встановивши прізвища трьох із них. Загалом же за чотири роки завдяки зусиллям ентузіастів на Запоріжжі перепоховано з військовими почестями останки 3512 бійців і командирів, установлено особи 39 загиблих та розшукано родичів 10 полеглих захисників Вітчизни.

— Нас часто запитують, чому так рідко вдається установити імена загиблих, — підсумовує сказане Володимир Смердов. — На жаль, у 1942 році солдатські медальйони своїм наказом Сталін відмінив, а червоноармійські книжки або ж вилучалися при похованні, або ж зітліли в землі. І все-таки інколи нам щастить. Так, між селами Новолюбимівка Токмацького та Солов’ївка Михайлівського районів на місці хутора Канадський, що восени 1943-го був знищений артвогнем, відкопали останки солдата, якого вдалося ідентифікувати завдяки листу про нагородження медаллю «За відвагу». Коли промили папери спеціальним розчином, проявився запис. Через Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації встановили, що Костянтин Петрович Хачко був призваний до армії в 1942 році з Краснодарського краю, воював під Сталінградом. В лютому 1943 році потрапив до списку загиблих, але потім з’ясувалося, що був тяжко поранений. А от Г. Т. Габузяну, чию солдатську ложку ми теж знайшли цього літа, вдалося вижити у пекельному вогні, він воював до кінця війни. Тепер намагаємося з’ясувати його подальшу долю. 

Сьогорічні розкопки в районі Пришибських висот були важкими. Пошуки останнього притулку дівчат із жіночого штрафного батальйону цього разу не увінчалися успіхом, зате був знайдений заораний протитанковий рів, у якому покоїлися останки 140 радянських воїнів. Ось тут і знадобилася допомога бійців МНС, без чиїх бульдозерів та екскаваторів на п’ятиметрову глибину просто так не дістанешся. 

А потім відбувся традиційний для токмачан траурний мітинг, і під рушничні залпи та зворушливий церковний спів у свіжовириті могили військові опустили домовини. Відтепер на території меморіального комплексу біля села Чапаєвка у братських могилах лежать 663 радянські солдати і офіцери. За архівними ж даними, їх тут загинуло щонайменше 2,5 тисячі осіб.

Запорізька область.

На знімку: заслужений працівник сільського господарства України, кавалер ордена «За заслуги» третього ступеня Микола Савченко.