Важливе значення у цьому мало постійне постачання партизанам з Великої землі зброї, боєприпасів та вибухівки. Пригадую весняний день 1943 року, коли на партизанському аеродромі в Білорусі загін імені Дзержинського із з’єднання В. А. Бегми одержував новенькі автомати, кулемети, протитанкові рушниці, набої, вибухівку. Зброю доставили сюди з Москви. А невдовзі після цього на залізничній колії Сарни—Олевськ і грунтових дорогах було чути вибухи партизанських мін. Діяли на Рокитнівщині й багато інших загонів і з’єднань. Окупанти втрачали солдатів і бойову техніку далеко від фронту.
Партизанів, які вели бої, диверсії й рейди по тилах ворога, підтримувало місцеве населення. Вони допомагали харчами, одягом, взуттям, виконували роль провідників до залізниці й ворожих об’єктів. Саме про це писав у своїх спогадах партизанський вожак двічі Герой Радянського Союзу С. А. Ковпак, зокрема, про Рокитнівський район, де ковпаківці готувалися до знаменитого Карпатського рейду і куди повернулися після виконання завдання — ліквідації нафтопромислів, які постачали фашистській армії пальне.
Відчутну допомогу від селян одержували місцеві партизани. Диверсійна група, яку мені довелося очолювати, мала надійного провідника до залізниці, яку мінувала, в особі Олексія Федоровича, який мешкав на хуторі Волочок біля села Сновидовичі Рокитнівського району. З його допомогою провели кілька успішних диверсій на залізниці Олевськ—Рокитне. Постійно допомагали нашому загону жителі села Купеля — виготовляли збрую, сідла, ремонтували вози та сани, вичиняли шкіру і шили з неї взуття.
Влітку 1943 року в лісах нашого району з’явилися підривники Героя Радянського Союзу В. М. Яремчука. Їх, одинадцять, дісталися у тил ворога літаками. Василь Максимович уже добре знав партизанське життя: на території Вінницької області у 1942 році підірвав 12 військових ешелонів, за що був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. У лісі між селами Сехи-Глинне почав формувати загін імені Кармелюка. Першими у загін прибули жителі спаленого карателями села Войткевичі (нині Кам’яне) Денис Куліш та Микола Зінкевич, червоноармієць Микола Грищук, який втік із фашистського полону. Згодом бійцями загону стали Никифор Литвиненко та колишній артилерист Іван Єрмаков. Надійним помічником цьому загону в проведенні диверсій на залізниці став син того самого Олексія Федоровича — Юхим.
Першу бойову операцію кармелюківці провели біля села Осницьк, де під міст заклали дві міни, одна з яких була керована підривною електромашиною. Затяжний дощ перешкодив як слід замаскувати керовану міну — її помітили патрулі. Коли біля міни зібрався гурт охоронників залізниці, партизани підірвали її. Інша ж міна, автоматична ПМС, глибоко лежала під колією і через кілька годин вибухнула під паровозом.
Добрим словом згадував своїх помічників у проведенні розвідки і диверсій на залізниці командир загону особливого призначення Дюгербій Танаєвич Узденов, особливо сім’ю Гаврила Єремейчука, яка жила на хуторі Загальє. Через своїх рідних та близьких із села Борового Єремейчуки дізнавалися про наміри окупантів, зберігали на хуторі вантажі десантників. Після війни невістку Гаврила Єремейчука Уляну за успішне виконання доручень розвідників за поданням Д. Т. Узденова було нагороджено медаллю «За бойові заслуги».
Жителі сіл Вежиця і Дроздинь постійно надавали допомогу партизанам загону імені Котовського (командир Плесконосов), а Березного — з’єднанню імені Боженка (командир Рудич, комісар — Майстренко). Чимало селян взяли до рук зброю, щоб якомога швидше визволити рідну землю від фашистів. Житель села Дроздинь Кирило Кузьмич у загоні імені Котовського, очоливши диверсійну групу, підірвав десять військових ешелонів, за що був нагороджений орденом Червоного Прапора.
У Рокитнівському районі ще й досі проживають понад шістдесят колишніх партизанів. Серед них Панас Пишняк, Клавдія Клюєва, Ольга Геращук, Сергій Баланович, Михайло Павлушенко, Ніна Шимкевич. Повагою серед односельців користуються колишні народні месники Семен Кузьмич із села Березово та Денис Балдич із Старого Села, яким виповнилося по 92 роки.
Андрій ГРЕЧКО, колишній командир диверсійної групи загону імені Дзержинського з’єднання В. А. Бегми.
смт Рокитне Рівненської області.
На знімку: Андрій Григорович ГРЕЧКО.
Фото Олександри ЮРКОВОЇ.
